Второе Послание к Коринфянам. Комментарий веслианской традиции

ВТОРОЕ ПОСЛАНИЕ К КОРИНФЯНАМ. КОММЕНТАРИИ ВЕСЛИАНСКОЙ ТРАДИЦИИ. Фрэнк Г. Карвер. (512 с., твердый переплет, ISBN 978-5-7454-1293-6, Совместное издание «Библия для всех» и «Вера и святость). Комментарии предназначены для систематического и методического изучения библейского текста. Они знакомят читателя с автором, временем написания библейской книги, рассматривают специфические исторические ситуации, отраженные в тексте. Далее следует подробный разбор самого текста и рассматривается его актуальность, богословское значение и практическое применение. Комментарии помогут вам расширить свой кругозор и лучше понять смысл и содержание Второго послания к коринфянам.

ТОЧКА ВХОДА: УНИВЕРСИТЕТ

Денис Гореньков
Источник: газета “Мирт”

Мир сегодня невозможно представить без университетов. Сегодня нет и более эффективного инструмента влияния на мир, чем система высшего образования. Университеты меняют мир. Сила, которая заложена в образовании и в самом студенческом сообществе, огромна.

Немецкий реформатор Мартин Лютер был профессором юриспруденции Виттенбергского университета. Благодаря деятельности уверовавшего во Христа выпускника Кембриджа, политика Уильяма Уилберфорса, и его университетских товарищей был принят закон об отмене рабства в британской империи. Поэтику и древнегреческий язык в харьковском коллегиуме преподавал богослов и философ Григорий Сковорода, оказавший огромной влияние на развитие русской религиозной философии.

Владимир Филимонович Марцинковский, известный христианский апологет, в начале прошлого столетия трудился секретарем Российского студенческого христианского движения, а затем сменил профессорское звание в Самарском университете на звание студенческого апостола. После революции Марцинковский умело использовал лекторий Петроградского университета для диспутов с Луначарским и обращений к студенчеству.

Влияние университетов на студентов и студенчества на общество далеко не всегда было созидательным. Российские студенты-бомбисты, нигилисты середины XIX века породили отвратительную идеологию террора и проложили ему дорогу в век ХХ. Студенческие бунты в Европе ХХ века, горящие Тунис, Париж и Лондон показали, что студенты могут влиять на мир разрушительно. Новая история высшего образования — это история новых, хорошо образованных варваров. Находящаяся вне глубоко укоренённой в Боге мировоззренческой магистрали современная система ценностей обрекает университеты плодить все новые страницы для WikiLeaks. Но ценности и идеи, которые направляют эту силу, можно изменить.

Ректор Донецкого христианского университета доктор наук, член попечительского совета движения «Содружество студентов-христиан Украины» Михаил Черенков считает, что «современные вузы, сформировавшиеся в условиях цивилизации нового времени, подобны фабрикам, производящим подготовленных для жизни, служения и работы в обществе людей». Но «производить профессионалов» и «формировать личности» — разные понятия. В связи с этим возникает вопрос: возможно ли полноценное образование без полновесных ценностей? Откуда эти ценности будут проникать в университеты? Кто их принесет и закрепит там?

Христианская идея, которая созидала первые европейские университеты, создавала будущее. «Я много размышлял над тем, какую область служения Иисусу Христу избрал бы апостол Павел, если бы жил в наше время?» — сказал профессор медицины на конференции британского Студенческого Христианского Союза в 1932 году. — «Я полагаю, что он, не мешкая, отправился бы прямо в наши университеты: Новый Завет говорит, что Павел всегда выбирал стратегически важные центры для своего служения».

По мысли ливанского политика и философа Чарльза Хабиба Малика, известного в прошлом деятеля ООН: «Университет — та точка опоры, с помощью которой можно перевернуть мир. Если церковь осознает, что величайшее из ее служений в новом завоевании университетов, некогда основанных на Христе, то она сослужит добрую службу себе и делу Евангелия. Это средство более действенно, чем все прочие. Измени университет — и ты изменишь мир».

Сегодня мы можем наблюдать явный перелом в отношении евангельских христиан к возможности получать высшее образование. На смену временам, когда верующие практически были отрезаны от учебы в вузах, пришло время свободы: учиться сегодня могут все, были бы средства и желание. Скептическое отношение лидеров евангельских общин к учёбе в университетах меняется. Сегодня молодежи даже советуют на уровне церкви идти учиться. Первого сентября, в день студента, в общинах произносятся молитвы об учащихся студентах.

Что же повлияло на позицию лидеров церквей и молодых христиан, что мотивирует христианскую молодежь идти в вузы? Основываясь на опыте работы студенческих христианских служений, на ряде опросов и интервью, проведенных нами среди верующих студентов, можно выделить два фундаментальных мотива.

Мотив первый. Христиане — молодые люди и их родители — хотят, чтобы молодежь реализовалась в профессиональном мире. Их желание основано на прагматичном понимании статусной роли высшего образования («диплома») в современном обществе.

Мотив второй. Лидеры церквей хотели бы увеличить влияние христиан во всех сферах общественной жизни. Прямое воздействие на общественную жизнь страны окажут, безусловно, христиане-выпускники вузов. Сегодняшние студенты, утверждают церковные стратеги, это завтрашние лидеры общества. Итак, очевидно нарастающее стремление евангельских христиан к активной социализации, карьере и, в какой-то степени, влиянию на общество. Ключом к этим явлениям и процессам им все чаще видится университет.

Бесспорно, все это выглядит значительно совершеннее маргинальной позиции по вопросу обучения в вузе верующих, в которую их поставило советское атеистическое государство. Хочется подчеркнуть, что процесс «освоения» высшего образования христианами уже идет и дает свои результаты: евангельские христиане возвращаются в те сферы общества, откуда они были вытеснены во времена СССР, повышается и в целом количество христиан с университетским образованием, что оказывает влияние и на церковную жизнь.

Однако хочется отметить, что сегодня мотивы для получения образования являются либо прагматическими (статусная роль обладателя диплома), либо стратегическими (прямая возможность для церкви влиять на студенчество и общество). Оба этих мотива выглядят достойными или, во всяком случае, связанными с реальностью. При этом не может не тревожить то обстоятельство, что среди названных мотивов нет доводов в пользу ценности разума, силы мышления, возможности прославить Бога непосредственно в умственном развитии, в образовании. Поэтому помимо прагматической и стратегической позиций христиан в отношении образования, видится нужда в позиции эпистомологической. За редкими исключениями, евангельские христиане по-прежнему опасаются «философствования» и «умствований», не видя ценности в том, чтобы использовать обучение в вузе именно для образования христианина, повышения качества его мышления, расширения кругозора и интеллектуального роста.

Этот процесс, в котором познание Бога связано с познанием созданного Им мира, признанный лидер евангельского мирового движения Джон Стотт называет «благословением разума». Невозможно отрицать, что размышление и познание традиционно присущи христианству. Разум христианина, согласно Стотту, нуждается в возрождении, развитии и использовании в прославлении Христа так же, как и любые другие стороны человеческой личности.

О роли разума в христианской проповеди верно высказывается известный немецкий теолог Вольфхарт Панненберг в книге «Основные вопросы богословия»: «Неубедительная проповедь не имеет силы, даже если проповедник полагается на силу Святого Духа… Логика и труд Святого Духа — не соперники. Полагаясь на силу Святого Духа, Павел, тем не менее, не забывал про силу разума и убеждения».

Что же такое «христианский разум», в чем сходство христианского мышления с любым другим мышлением и что выделяет именно этот способ мышления из всех остальных? Гарри Бламайер дает следующее определение христианскому разуму: это «разум обученный, способный дать адекватный ответ аргументам, выставляемым мирской философией, предлагая свои аргументы, основанные на исходных предпосылках христианской веры».

Вы считаете «мирскую мудрость» опасной для христианской жизни? Что же, дайте Богу развивать ваше собственное мышление, учитесь мыслить как христиане.

Убеждая христиан развивать собственный разум, Джон Стотт утверждает: «Я все больше склоняюсь к мысли о том, что в наши дни Бог призывает все больше людей к выполнению учительского служения; Он призывает тех, кто обладает острым умом, твердо стоит на библейском учении, кто способен к преподавательской деятельности. По Его велению эти люди отправятся в мировые столицы и университетские городки, где, подобно Павлу в ефесском училище Тиранна, будут служить, преподавая вдумчивое, систематическое учение, разъясняя древнее Писание и связывая их в современным миром».

Да, диплом и карьера важны. Да, важно и то влияние, которое будет оказывать выпускник-христианин на своем рабочем месте. Но также важны те возможности для развития мышления, систематизации научных знаний, навыков работы с источниками и в целом умение критически подходить к любой информации, которые может дать образование человеку.

В этом процессе, процессе формирования личности людей, способных менять мир, всем нам есть место. Есть место, и это главное место, преподавателям, которые способны дать студентам настоящее образование. Есть место христианским студенческим движениям, как внутрицерковным, так и межконфессиональным, которые способны предлагать студентам Евангелие, христианские ценности, здоровый образ жизни. Есть место, конечно же, самим студентам-христианам, на которых лежит и огромная ответственность, и привилегия: изменяя себя, менять мир.

---

"Традиция подготовки служителей в братстве евангельских христиан-баптистов. История и перспективы":
Сборник статей. - М.: РС ЕХБ, 2013.

Международная научно-практическая конференция 16-18 апреля 2013 года, Москва

TheDifference.ru - Чем отличается учитель от преподавателя

Процесс обучения строится на получении определенных теоретических знаний и приобретении навыков их использования в обычной жизни и профессиональной деятельности. Организацию этого процесса трудно представить без участия преподавателей и учителей, работа которых и заключается в том, чтобы обеспечить учащихся необходимой информацией, а также проконтролировать качество ее усвоения. Они выполняют настолько близкие функции, что не многие видят разницу между учителем и преподавателем. Тем не менее, она существует и отражает конкретные профессиональные цели.

Кто такие учитель и преподаватель

Учитель – специальность, которую приобретают выпускники педагогических институтов и средних специальных учебных заведений, готовящих педагогические кадры для работы в начальных классах общеобразовательной школы. Получая диплом, они становятся основным звеном учебно-воспитательной системы, которая в современных условиях ориентирована на то, чтобы научить школьников учиться – самостоятельно добывать необходимые знания.

Преподаватель – квалификация выпускников университетов, реже – академий, которая дает право лицу, получившему соответствующий диплом, заниматься научно-преподавательской деятельностью в области своей специализации.

Сравнение учителя и преподавателя

В чем же разница между учителем и преподавателем?

Прежде всего, в том, что перед ними стоят разные задачи. Для учителей они заключаются в необходимости развить у младших школьников навыки обучения и предоставить ученикам  средних и старших классов возможность использовать их для усвоения учебного материала, предусмотренного государственными общеобразовательными программами.

В учительской практике используются специально разработанные педагогические методы, технологии и приемы, позволяющие добиться высокой эффективности базового обучения. Его теоретическая основа обеспечивает выпускникам перспективу обучения в высших учебных заведениях, а приобретенные ими умения пользоваться информацией как инструментом для совершенствования своих знаний в той или иной сфере позволяют легко адаптироваться в системе высшей школы.

Задача преподавателя – в полном объеме предоставить учащимся необходимую научную и методическую информацию по конкретному предмету и организовать контроль над качеством ее усвоения. В обязанности преподавателя не входит обучение студентов или курсантов в том виде, как оно осуществляется в школе.Взамен школьных методик  преподаватель применяет лекционно-зачетную систему, в которой основная работа по изучению предмета выполняется самими учащимися. Они пользуются лекциями как одним из источников, но должны самостоятельно находить около 80 % информации, чтобы освоить программу курса, обязательную для зачета или сдачи экзамена.

Цель урока, который проводит учитель по своему предмету, — обучать, развивать и воспитывать. Воспитание – неотъемлемая часть учительской работы. Она состоит в общении с учениками, их родителями, в постоянном контакте с детскими общественными организациями и государственными службами, занимающимися вопросами защиты прав ребенка.

Преподаватель не занимается вопросами воспитания. Цель его деятельности – информировать, контролировать, принимать участие в научно-исследовательской и научно-методической работе.

Слово «учитель» имеет и более широкое значение. Учителем называют духовного наставника, человека, обладающего особыми знаниями, постижение которых – долгий путь нравственного совершенствования. В роли учителя в этом смысле слова может выступать и преподаватель, если его личность настолько значима, что заслуживает преклонения и почитания  со стороны учеников.

TheDifference.ru определил, что отличие учителя от преподавателя заключается в следующем:

1. Преподаватель – квалификация, которая присваивается выпускникам учебных заведений, имеющих статус университета или академии. Учитель – педагогическая специальность.
2. Цель преподавательской деятельности – предоставление научной и методической информации. Учитель обучает учеников предмету и формирует у них навыки самостоятельной учебной работы.
3. Преподаватель не занимается воспитанием студентов. Учитель выполняет триединую задачу обучения, воспитания и развития личности школьника.
4. Преподаватель может принимать участие в научно-исследовательской и научно-методической работе учебного заведения. Учитель занимается практической работой, хотя в ней организация и проведение уроков тоже может сочетаться с разработкой инновационных методов обучения, инновационных учебно-педагогических технологий и различных научно-методических материалов.
5. Преподаватель проводит курс лекций, организует практику и лабораторные занятия. Учитель занимается с учениками на уроках, тип которых определен требованиями школьной программы.

Роль християнської психології у розвитку духовних опор особистості

Всеукраїнська асоціація християнських психологів і психотерапевтів,
Український католицький університет,
Київський інститут бізнесу та технологій,
Українська Євангельська Семінарія Богослов’я
у співпраці з Інститутом релігійних наук св. Фоми Аквінського та
Європейським Рухом Християнських Антропологів, Психологів і Психотерапевтів

Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі ІІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції «РОЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ У РОЗВИТКУ ДУХОВНИХ ОПОР ОСОБИСТОСТІ», яка відбудеться 8-9 червня 2013 р.

Інформаційний лист

Запрошуємо докторантів, аспірантів, психологів, психотерапевтів, філософів, богословів, педагогів, журналістів, бізнесменів, політиків, антропологів, а також усіх бажаючих для кого ця тема актуальна, взяти участь у роботі науково-практичної конференції «РОЛЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ У РОЗВИТКУ ДУХОВНИХ ОПОР ОСОБИСТОСТІ», яка відбудеться в Києві 8-9 червня 2013 року.

Тематичні орієнтири роботи конференції:
(пленарні доповіді та майстер-класи)

• Методологічна основа для інтеграції богослов’я і психології. Антропологічне підґрунтя розвитку психології з християнської перспективи.
• Світоглядні установки психолога та психотерапевта та їх вплив на терапевтичний процес.
• Досвід роботи з релігійними переживаннями в рамках різних психотерапевтичних шкіл.
• Науково-освітні бази підготовки християнських психологів.

Робоча мова конференції: українська, російська, англійська, німецька.

Порядок реєстрації: Бажаючих взяти участь у конференції просимо відправляти реєстраційні заявки на e-mail: psy.info.forum@gmail.com

Місце проведення конференції: Україна, м. Київ, вул. Якіра, 13 (ст. м. "Лук'янівська"), Інститут релігійних наук св.Томи Аквінського

Матеріали доповідей для публікації монографії подаються в електронному форматі до 25 травня 2013.

Серед запрошених спікерів:

1. Татенко Віталій Олександрович – член-кореспондент НАПН України, доктор психологічних наук, професор.

2. Гридковець Людмила Михайлівна – кандидат психологічних наук, декан факультету психології КІБІТ, автор понад 80 наукових праць.

3. Карагодіна Олена Геннадіївна – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри соціальної роботи та практичної психології Академії праці і соціальних відносин.

4. Лизлов Олексій Васильович – кандидат психологічних наук, доцент, асистент кафедри загальної психології МДУ.

5. Лисюк Лідія Глебівна – доктор психологічних наук, професор кафедри педагогіки і психології Брестського державного університету ім. А.С. Пушкіна, завідувач психологічної науково-дослідної лабораторії, автор понад 60 наукових праць.

6. Малін Ігор Ігорович – кандидат психологічних наук, виконавчий директор Нижгородського релігієзнавчого товариства.

7. Рижов Василь Васильович – психолог, професор кафедри психології Нижегородського державного лінгвістичного університету ім. Н.А. Добролюбова.

8. Альфред Ленглі – доктор медицини і філософії, президент Міжнародного товариства екзистенціального аналізу та логотерапії, президент Міжнародної федерації психотерапії (IFP). Протягом багатьох років працював психотерапевтом у психіатричній клініці, веде приватну практику. Професор університетів Відня та Інсбрука (Австрія), автор численних публікацій.

9. Баранніков Олександр Сергійович – доктор медичних наук, професор МОСПІ, психіатр вищої категорії, сертифікат Міжнародної асоціації екзистенціального аналізу та логотерапії, Master of Science Австрійського університетського наукового центру, член ради директорів Російсько-австрійського інституту екзистенціально-аналітичної психології, психотерапії та логотерапії. Автор близько 70 публікацій з різних питань психіатрії та психотерапії. Спеціалізується у галузі екзистенціальної психології та психотерапії.

10. Бараннікова Дар’я Олександрівна – кандидат психологічних наук (кандидатська дисертація з екзистенціальної психології), доцент Московського соціально-педагогічного інституту, психолог-консультант.

Реєстраційний внесок конференції становить 300 грн.

Форми роботи учасників конференції:

Пленарне засідання – виступи та дискусії, ініційовані провідними вченими України, Росії, Польщі, Німеччини, Австрії.

Майстер-класи – презентації практичних форм роботи.

Контактна інформація:

координатори конференції – Ганна Лянна і В’ячеслав Халанський;
e-mail: psy.info.forum@gmail.com
тел.: +38 098 3115151, +38 095 4201534

Публікації в колективній монографії
«Духовні опори особистості з перспективи християнської психології»

Вимоги до матеріалів монографії:

• Матеріал має бути цілісним, включати результати оригінальних та самостійних досліджень автора.
• Обсяг матеріалів, що направляються автором для публікації в колективній монографії, – не менше 20 сторінок (30 000 друкованих знаків).
• Матеріал має містити короткий вступ (1-2 сторінки) і висновок (1-2 сторінки) за результатами досліджень.
• Основний матеріал має бути розбитий на 2-3 параграфа.

Вимоги до оформлення тексту статей:

• Для набору тексту, формул і таблиць необхідно використовувати редактор Microsoft Word для Windows (2003, 2007 або 2010 версія).
• Параметри текстового редактора: поля по 2 см; шрифт – Times New Roman; розмір – 14; міжрядковий інтервал – 1,5; вирівнювання – по ширині; абзацний відступ – 1 см; орієнтація аркуша – книжкова.
• Список літератури обов’язковий. Оформляється відповідно до вимог, що пред’являються до фахових видань.

Криза чи Покращення у стінах Міністерства освіти і науки?

Ольга Дятлик, http://olga.dyatlik.net

Чи це символічно, що Відділ позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини знаходиться поряд із жіночею вбиральнею? Я надіюсь, що це не зумовлено філософією нашої системи освіти і це не відображає її сутність, і найголовніше – не відобразиться на вихованні дітей всієї країни!

ЧИТАТИ ДАЛІ...

ICETE IPAL 2013. Семинар для академических деканов #1. Видео-материалы

25-27 февраля 2013 г. на базе Одесской богословской семинарии под эгидой International Council for Evangelical Theological Education и Евро-Азиатской аккредитационной ассоциации состоялся первый семинар для академических деканов “ICETE Program for Academic Leadership” (при финансовой поддержке ICETE, Overseas Council и учебных заведений-участников семинара). Всего в семинаре приняли участие 40 представителей 20 учебных заведений ЕААА.

Первый семинар в 2013 г. был посвящен теме “Introduction to the position and task of the dean including administrative issues, problem solving, institutional development". Второй семинар в 2014 г. будет посвящен теме "Curriculum Design", и заключительная семинар в 2015 г. - теме "Faculty Development and Assessment of Teaching  and  Learning".

---

Скачать текстовые материалы семинара:
http://tinyurl.com/iceteipal2013 
(ссылка на EVERNOTE в формате http://tinyurl.com).

---

25 февраля 2013, понедельник

9:00-9:45 Открытие семинара (Тарас Дятлик)

9:45-10:45. Сессия 1. Богословие образования (Dr. Steve Hardy)

11:15-12:30. Сессия 2: Вызовы, стоящие перед богословским образованием и академическими деканами в контексте Восточной Европе (Тарас Дятлик и Роман Соловий)

 

14:00-15:15. Сессия 3: Роль и ответственность академического декана (Dr. Fritz Deininger)

15:45-17:00. Сессия 4: Ценность сотрудничества между учебными заведениями (Dr. Fritz Deininger)

---

26 февраля 2013, вторник

9:30-10:45. Сессия 1: Декан как помощник (facilitator) (Dr. Steve Hardy)

11:15-12:30. Сессия 2: Практический семинар (being a facilitator)

ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР И ОБСУЖДЕНИЕ В ГРУППАХ.

14:00-15:15. Сессия 3: Взаимоотношения и разделение ответственности между президентом и академическим деканом (Dr. Fritz Deininger)

15:45-17:00. Сессия 4: Декан как посредник в разрешении конфликтов (Dr. Steve Hardy)

---

27 февраля 2013, среда

9:30-10:45. Сессия 1: Декан как администратор – организация факультетов и отделов, уникальные административные задачи конфессиональных / межконфессиональных семинарий (Dr. Fritz Deininger)

11:15-12:30. Сессия 2: Практический семинар (администрирование)

ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР И ОБСУЖДЕНИЕ В ГРУППАХ.

14:00-15:15. Сессия 3: Качество (excellence) в богословском образовании (Dr. Fritz Deininger)

15:45-17:00. Сессия 4: Оценка, практические шаги и выводы

ПРАКТИЧЕСКИЙ СЕМИНАР И ОБСУЖДЕНИЕ В ГРУППАХ.

Сучасні виклики перед українськими євангельськими духовними навчальними закладами

Тези доповіді для Всеукраїнської науково-практичної конференції
«Богослов’я в Україні: організаційний та освітньо-науковий контекст»,
яка відбулася 2-3 квітня 2013 року на базі НПУ ім. М.П. Драгоманова

Цей тезисний список з 24-х ключових викликів (деякі з них сформульовані у формі запитань), що на сьогоднішній день стоять перед керівним та викладацьким складом духовних навчальних закладів, був укладений (1) на основі опитування богословських семінарій, (2) з врахуванням рекомендацій акредитаційних комісій, та (3) особистих спостережень в результаті візитів в духовні вузи і зустрічей з їх керівництвом.

Виклики згруповані у шість категорій (від загального до окремого): (1) виклики глобалізації, (2) виклики контекстуалізації духовних вузів до українського церковного та освітнього контексту, (3) виклики щодо бачення та місії духовних вузів, (4) академічні виклики, (5) фінансові виклики, та (6) виклики у стосунках з державою.

Наостанок, варто зауважити, що цей список не є вичерпним, і що керівники та викладачі євангельських духовних навчальних закладів продовжують активно шукати шляхи вирішення питань (хоча з різною швидкістю і різними методами).

А. Виклики в контексті глобалізації

1. Богословські освітні програми мають бути національно орієнтованими, чи максимально враховувати процеси глобалізації і взаємодію на міжнародному рівні у формуванні змісту українського євангельського богослов’я та євангельської богословської освіти? Духовний навчальний заклад має працювати в рамках деномінації, конфесії, чи виходити у загально-християнську національну чи міжнародну площину?

2. Як задовільнити потреби національних помісних церков, і в той же час максимально відповідати академічним стандартам міжнародного освітнього співтовариства (в тому числі, і Західного)?

3. Зростає мобільність студентів і викладачів (що призводить до зменшення кількісті штатних викладачів в «традиційних» духовних вузах; у студентів, які знають англійську мову, є можливість отримувати богословську освіту в Західних богословських навчальних закладах через online-навчання). Зростає мобільність навчальних програм (очна, очно-заочна vs дистанційна форма освіти).

Б. Виклики контекстуалізації

4. Пріоритетом для освітніх програм має бути акцент на проблематиці Церкві чи суспільства? Наскільки освітня богословська програма і спеціалізації мають враховувати соціальний, економічний, політичний і урбаністичний контекст України? Які відповіді може запропонувати євангельська Церква через освітні програми на сучасні соціальні, економічні, політичні і урбаністичні виклики в контексті України?

5. Євангельська богословська освіта останніми роками тяжіє до філософського богослов'я і релігієзнавства («захоплення релігійним філософствуванням»). Продовжується активний пошук «золотої середини» для богословських програм: між академічними стандартами та очікуваннями помісних церков.

6. Як навчити студентів зберегти вірність тому, що написано у Святому Письмі (тому що освіта є «духовною», «богословською»), і в той же час навчити їх жити в сучасній українській культурі, яка постійно динамічно змінюється?

7. Що має стати базовим центром для формування ключових положень філософії богословських освітніх програм:

• Державний університет?
• Християнський університет приватної форми власності?
• Богословська семінарія?
• Помісна євангельська церква?

8. Брак плідної співпраці між богословськими навчальними закладами різних деномінацій (з самих різних причин). Дуже часто постає питання: а потрібна взагалі співпраця між богословськими вузами різних деномінацій та конфесій?

В. Виклики баченню та місії духовного навчального закладу

9. Що має бути пріоритетом євангельського духовного навчального закладу: навчати вчених-богословів, чи навчати служителів Церкви?

10. Надати можливість отримати богословську освіту в семінарії всім бажаючим прихожанам на базі богословської семінарії, чи розвивати різні освітні програми богословського спрямування на базі помісних церков?

11. Яким чином балансувати академічну, духовну і практичну складову в процесі богословської освіти?

12. Майже відсутній активний «запит» з боку помісних церков на підготовку професійних служителів церков, тому що в українських євангельських церквах все ще домінує погляд, що пасторське служіння не є професійною діяльністю. Слід зауважити, що ситуація починає змінюватися — все більше помісних церков беруть пастора на утримання. Але це поки що майже не впливає на «запит» в плані богословської освіти пасторів, яких церква бере на утримання. Тому серйозною проблемою є працевлаштування випускників богословських навчальних закладів (з різних об'єктивних і суб'єктивних причин) по спеціалізації.

Г. Академічні виклики

13. Більшість викладачів недостатньо задіяні в богословських дослідженнях. (З метою спонукання викладачів до дослідницької діяльності створений Ресурсно-дослідницький центр Євро-Азіатської акредитаційної асоціації). Ректорам потрібно розвивати особисту дослідницьку культуру, проректорам потрібно включати дослідницьку діяльність викладачів в навчальний план.

14. Недостатня кількість богословських посібників, написаних національними авторами, що є результатом низької дослідницької активності педагогічного складу духовних навчальних закладів.

15. Через те, що в багатьох навчальних закладах більшість викладачів є «запрошеними» [part-time], та через недостатню кількість штатних викладачів, духовному вузу важко створити богословське педагогічне співтовариство.

16. Освітній рівень певної кількості абітурієнтів не відповідає вимогам приймальних комісій, що згодом призводить до академічної неуспішності в процесі навчання. Певна кількість абітурієнтів приходить на вступні іспити в духовний вуз вже після того, як вони (з різних причин) не змогли вступити до університету або інституту.

17. У певної кількості студентів відсутнє ясне розуміння відносного того, з якою метою вони отримують богословську освіту.

18. Занадто велика залученість в церковне служіння студентів-заочників, що впливає на якість їх навчання через брак часу для читання і написання письмових робіт.

Д. Фінансові виклики

19. Більшість богословських навчальних закладів в Україні все ще фінансово залежать від пожертв Західних євангельських церков. (Варто зауважити, що приблизно з 2000-го року процент пожертв від Західних євангельських церков поступово зменшується, а процент пожертв від українських помісних євангельських церков поступово зростає).

20. Нагально стоїть питання, як і де знайти додаткові шляхи переходу на національне фінансування, або ж самофінансування через різні бізнес-ініціативи.

Є. Виклики у стосунках з державою

21. Невизнання державою дипломів про вищу богословську освіту зі всіма витікаючими наслідками.

22. Більшість українських євангельських навчальних закладів відкриті до співпраці з державними навчальними закладами. Але останні не є відкритими для співпраці з євангельськими навчальними закладами, які практично всі на сьогоднішній день через проблеми з законодавством зареєстровані як релігійні організації, що здійснюють освітню діяльність. Також постає питання, «хто і що» є духовні навчальні заклади для державної системи освіти: потенційний партнер, чи потенційний конкурент?

23. Недостатня кількість євангельських національних викладачів з українськими державними дипломами, захищеними у сфері богослов’я (що обмежує поле співпраці з державними вузами). Більшість викладачів поки що отримує богословську освіту до докторського рівня в Західних (європейських та американських) університетах та семінаріях. Зміст існуючих богословських програм на базі українських університетів не задовольняє потреби євангельських духовних навчальних закладів (хоча це питання є дискутивним).

24. У керівників багатьох євангельських навчальних закладів поки що немає ясної відповіді щодо ідеї державного ліцензування та акредитації (якщо буде надана така можливість) через побоювання, що секулярна українська держава буде втручатися у зміст (а не в методологію та контроль за освітнім рівнем) богословських програм.

Тарас Дятлик,
PhD (a.b.d.), керівник відділу розвитку освіти ЄААА