Чому я все-таки отримую протестантську богословську освіту?

Олексій Гордєєв
http://al-friendster.livejournal.com/20448.html

 

Як відомо, протестантська освіта у пострадянській країні – це річ майже незбагненна. На відміну від православних або католицьких семінаристів, випускник протестантського ВНЗ не отримує приходу чи парафії як такої, адже духовний потомок Лютера, Кальвіна і Цвінглі отримує науковий ступінь (бакалавр\магістр), який пострадянськими державами майже одностайно не визнається. Це вимушує молодих людей та гарних дівчин або шукати вихід на кордон, або з певними труднощами працевлаштовуватись, про що я вже писав. Звичайно, як правило апелюють до того, що «бачили очі те, що брали», але вже час визнати, що і архітектори сучасної протестантської освіти (ЕААА, ЕЕАА – неодмінно!), і студенти несуть паритетну відповідальність. Але пост не про це.

Чому все ж таки я, не будучи священнослужителем і працюючи на світському підприємстві, продовжую отримувати протестантську богословську освіту вже на рівні магістру? Невже ж бракує двох бакалаврів?

1. Я глибоко переконаний у свій місії як провідника християнського світогляду. Це знаходиться, якщо використовувати піраміду Маслоу, десь на її вершині. Отже, неважливо чи буду я священнослужителем або штатним працівником у церкві, що отримує за «Слово» з\п, - від моєї підготовки та здатності розуміти людину та її духовно-інтелектуальні запити частково залежить її духовне майбутнє. На цьому фоні сатисфакція нижчих сходинок піраміди Маслоу, звичайно, страждає. У моєму випадку магістерська програма, за вмілий менеджмент якої я дуже вдячний Євангельській реформатській семінарії України, коштує мені двотижневої неоплачуваної відпустки на кожні 3-4 місяці + недоотриманого прибутку (моя робота пов'язана з продажами інформаційних систем) + часу на опрацювання різних академічних завдань, який я міг би витратити на перегляд фільму про Джеймса Бонда, наприклад. Отже, тут я протестант до кісткового мозку: як відомо, активна місіонерська та просвітницька само ідентифікація історично властива саме протестантським спільнотам. Своєю освітою я намагаюсь не перервати цю традицію.
2. Як якось сказав мій друг jesfor, «сьогодні собівартість одного навернення більша за 90-ті роки». За цим місіонерським неподобством J стоїть серйозне питання: місіонерський кураж та певні фінансово-гуманітарні ресурси на цей час вже не мають такої ваги, як після відродження Української держави. Отже, я намагаюсь втілити давній протестантський ідеал – загальне священство. Отже, кожний член церкви – це духовно зріла людина, яка знає, чому+як+кому вона вірить, і може допомогти у цьому питанні іншим українським язичникам. Я працюю на підприємстві, де 100% мають вищу (або дві) освіти. Не мати систематичного уявлення про Бога, Церкву, своє богослов'я та чимало інших речей у такому контексті – є самозакоханістю і банальною лінькою. До речі,  я не дуже впевнений, що зможу імплементувати результати освіти у церкві. Наприклад, я місяці 3-4 потому запропонував одному з пасторів моєї церкви Нове Життя свої «послуги» з ведення групи для тих, хто вирішив охреститись, катехуменів.  До цих пір розглядають… Йдемо до німецької університетської моделі богослов'я.
3. Я не надто впевнений, що можу самостійно підтримувати в собі інтерес до наукових питань, саморозвитку та бажання дізнаватись про щось нове. У цьому плані навчання будь-де трохи організує та вводить «елементік прінуждєнія». Систематичне навчання тримає інтелектуальний рівень у тонусі. Якщо б так мислили всі, то діяльність росіянина Володимира Солодовнікова, відомого критика «пещєрного» інтелектуального рівня російських баптистів, була б зайвою. А так…

Коли після школи я вступав до одного християнського ВНЗ, я мріяв про роботу у церковній структурі, де міг би використовувати власні аналітичні здібності та знання німецької та англійської. Який наїв! Тепер мені вже відомо, що вітчизняні церковні структури – це несвідомий крок до професійної анігіляції. Отже, на мій погляд, сьогодні богословська освіта не дає майже ніяких матеріальних привілеїв, але дозволяє бути на одному рівні з високо розвинутим технологічним суспільством. Якщо ви, звичайно, вчитесь у «правильному» університеті.

“Аналізуючи кризові явища, ми знаємо, що в Церкви Христової є відповіді на проблемні питання суспільства”. Інтерв*ю Олексія Гордєєва з Валерієм Антонюком

http://risu.org.ua

120-130 років – період нетривалий, якщо порівнювати з історією релігійних пошуків людства. Однак християнству цього було достатньо, аби створити корпус канонічної літератури, зростити орієнтованих на діалог з греко-римською культурою богословів (Тертуліан, Іполит Римський, Іриней Ліонський) та відлучити Маркіона, який запропонував свій погляд на сутність взаємин людини і Бога. А баптизмові вистачило ста тридцяти років, щоб стати в незалежній Україні четвертою за численністю вірян конфесією та зберегти цей status quo донині. Валерій АНТОНЮК, другий за відповідальністю у еклезіальній єрархії ВСО ЄХБ, погодився поговорити з РІСУ про сутність українського баптизму, його проблеми та плани.

Втрачений рай

– У лютому В'ячеслав Васильович Нестерук зустрівся з першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим у атмосфері, за словами Володимира Шушкевича, «духовного єднання та взаємопорозуміння». Чи є вже результати?

— Звичайно, за результатами цієї зустрічі були зроблені певні висновки. Принаймні, підкреслили, що держава намагається з порозумінням ставитись до проблем Церков і деномінацій. Це означає, що якихось різких рухів до негативних змін ми не бачимо. Хоча нам, звичайно, хотілось би спостерігати більший діалог між Церквою і представниками влади на всіх рівнях: і Верховної Ради, і Президента України, і міністерств. Певний діалог зберігається на рівні Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров'я, хоча ми хотіли б і там побачити більший розвиток стосунків.

— Наприклад, щодо християнської етики.

— Так, звичайно. Плюс ліцензування наших ключових навчальних закладів, визнання їхніх дипломів. Це питання є для нас дуже важливим, стояло на порядку денному протягом останніх років.

Звичайно, нас турбують такі ганебні явища, як гомосексуалізм. Ми поставили питання щодо неприпустимості надання прав на усиновлення дітей гомосексуальним «парам». Законодавство у цьому плані ще не опрацьоване до кінця, але певні рухи ми помічаємо. Нас це непокоїть. Про це йшлося під час розмови з першим віце-прем'єром.

— Після нещодавнього скасування НЕК і Держкомнацрелігій, який з травня 2009 по липень 2010 року очолював баптист Юрій Решетніков, багато віруючих чекали на офіційну відповідь баптистського керівництва. Як Ви оцінюєте ці події?

— Нам взагалі важко зрозуміти ту стратегію реформ, яка тепер втілюється в органах державної влади, зокрема, щодо Держкомнацрелігій. Хоча відбулась зустріч у Міністерстві культури, яке тепер перейняло певні функції ліквідованого органу.

Ми добре розуміємо, що християнство покликане нести культуру в маси, в суспільство. Нам складно сказати, наскільки це буде ефективно, наскільки це посилить ту роботу, яку проводили раніше. Але принаймі ті стосунки, які ми вибудовували на рівні Держкомнацрелігій, зберігаються, як і вся поточна робота. Наші представники вирішують усі юридичні та організаційні питання, як і раніше. Важко судити до кінця, але хотілося б, щоб усі зміни та реформи в державних органах Церкві більше допомагали, ніж заважали.

— Якій саме Церкві?

— Усім Церквам. Всі конфесії, всі деномінації у цьому зацікавлені. Останнім часом у форматі ВРЦіРО були напрацьовані добрі стосунки, відбувались робочі зустрічі Секретаріату, зустрічі представників Церков. Тому мені здається, що ті трансформації, які відбуваються у державних органах, повинні сприяти розвитку релігійних організацій і враховувати те, що вони з’явилися не вчора.

— Яку позицію має зайняти керівництво баптистської деномінації в умовах фактичного протегування УПЦ (МП)?

— Звичайно, ми завжди виступали проти «монополізації» Церкви Христової представниками тільки однієї конфесії. Це не може бути виправданим ні з біблійної точки зору, ні з точки зору суспільного життя у нашій країни. Закон України «Про свободу совісті…», який сьогодні є чинним, підкреслює рівність усіх Церков і для нас є цілком прийнятним у цих питаннях. Також ми стверджуємо, що в умовах України цей баланс повинен зберігатись. Проте, є певні інтереси, певні «апетити» когось, хто, можливо, мислить трохи іншими категоріями. Ми ж зберігаємо спокій, тому що Україна – поліконфесійна держава; прибічниками цього стану речей ми залишаємось. Як тільки будуть суттєвіші зміни й зрушення, зокрема і в законодавчій базі, ми будемо заявляти про це набагато гучніше. Ніхто не може «монополізувати» чи «приватизувати» Церкву. Жодна церква (конфесія чи деномінація) не володіє таким правом. І тут християнам різних конфесій важливо посилатися не на традицію чи історію, а на Біблію. Церква Христова визнає одного Голову – Ісуса Христа. Протегування якоїсь однієї гілки християнства завжди приводить до ескалації, напруження в релігійному житті держави.

— До якої межі потрібно дійти, щоб протестантські Церкви виступили єдиним фронтом, без винятків?

– Ми відслідковуємо всі процеси релігійного життя в Україні. З іншого боку, постійно проводить свої зустрічі Рада Євангельських протестантських Церков, членом якої є і наш Союз. Представники усіх протестантських Церков регулярно проводять наради, вирішують нагальні питання. Готуємо важливі документи, виходимо зі зверненнями до ВРУ, КМУ, чи Президента України. Щодо цього є спільна позиція усіх євангельських Церков, з якою важко не рахуватися: протестантських Церков в Україні понад 8 000 – це значущий відсоток релігійних організацій. Ми розуміємо, що є певні наміри Православної Церкви Московського Патріархату виступати з позиції домінантної, державної Церкви. Але не завжди буває так, як хочеться. З біблійної точки зору такий підхід не витримує жодної критики. Політизація в цьому питанні очевидна, але Україна – не Росія... Ми молимось про те, щоб збереглися єдність та взаєморозуміння, щоб кожна Церква мала право звершувати свою канонічну діяльність, незалежно від політичної кон'юнктури в Україні.

— В'ячеслав Васильович Нестерук був одним з тих, чия рука підписалась під словами: «…пропонуємо зберегти єдиний державний орган у справах релігій … та забезпечити рівні права та можливості для усіх конфесій в Україні». Чи актуальна подібна позиція з огляду на сьогодення?

– Ми не хотіли би якихось різких змін. Я переконаний, що коли у державі відбуваються трансформації державних органів, повинні враховуватися позиції самих Церков і релігійних організацій. Це нормальний, цивілізований процес. Коли ж рішення приймаються однобічно, це завжди не тільки викликає заяви, а й формує позицію Церкви щодо влади. Ще раз наголошую, що збереження паритетних міжконфесійних взаємин на належному рівні й розвиток державно-церковних стосунків залишається для нас важливим завданням.

— Скасування НЕК вітають ті, хто мав проблеми з цим органом. А ось профільні аудиторії, ЛГБТ – передусім, звуть Вас «гомофобом від баптистів» через Ваші меседжі щодо гомосексуалізму. Як би Ви прокоментували це?

– Ми мали дуже гарну співпрацю з НЕК, роботу комісії вітали і всебічно підтримували. На зустрічах ВРЦіРО, Ради протестантських Церков часто був присутній Василь Костицький. Ми переконані,що це надзвичайно важлива інституція, яка захищала мораль і духовність українського суспільства. Були оформлені звернення, зокрема до Президента України, щодо збереження НЕК. Звичайно, діяльність комісії викликала певні протистояння, оскільки не тільки лунали заяви, а й велася важлива робота. Згадаймо тільки закони про заборону реклами тютюну чи алкоголю. Церква не могла такі ініціативи не підтримувати. На сьогодні ми залишаємось з твердим переконанням, що такого роду інституції в державних органах влади повинні бути. Якщо їх буде ще більше — буде ще краще.

Звичайно, така робота зачіпала інтереси сексуальних меншин в Україні. Ми також давали оцінку ситуації, говорили по це як християни, як люди віруючі. Ми розуміємо — гомосексуалізм є прокляттям для української землі. Тому така позиція є не тільки особисто моєю, а й позицією нашої деномінації. Ми молимось за цих людей, ми розуміємо, що вони на небезпечній дорозі, але не можемо сприймати такий образ життя, виправдовувати його чи просто мовчати. Тому титул «гомофоб» (сміється) звучить для когось, можливо, образливо, проте для мене – ні; я молюсь за таких людей і хотів би бачити зміну їхнього способу життя. Насправді гомосексуалізм – це рабство, з якого людей потрібно виводити і показувати цінності природної сім'ї, говорити про принципи сімейного щастя. Ми проголошуємо нормальні сімейні цінності. Ми – за родинне життя, де є «він» і «вона», де є природний зв'язок чоловіка і жінки. Це визначено Богом. На сьогодні в помісних Церквах ми проводимо зустрічі на сімейні теми, в нас є непогані ініціативи, зокрема, проект «Тиждень подружжя», який триватиме з 15 по 22 травня. Це частково є нашою відповіддю на виклики, які переживає Україна в плані таких збочень, як гомосексуалізм.

Після бою

— Після святкування в Україні 400-ліття європейського баптизму, що відбулось 2009 року мало не на державному рівні, ВСЦ ЄХБ опинився серед тих, кого Янукович навіть не поздоровив з Різдвом. Чи Ви відчуваєте зміну в ставленні влади до протестантських Церков?

— Мені здається, що це була дуже важлива подія, коли ми святкували започаткування баптистського руху в Європі, а потім і в Україні. Євангельсько-баптистський рух має свою історію, наші корені – в радикальній гілці Реформації, яка спричинила величезні перетворення в Європі. В державному контексті ми завжди приносимо певні «незручності», тому що ми – люди Слова Божого. Ми хочемо, щоби нація максимально жила за Божими законами.

Влада має здатність змінювати свої погляди: хтось більше розуміє нас, хтось не погоджується, проте теперішні прохолодні стосунки зумовлені, на мій погляд, непоінформованістю стосовно сутності євангельського християнства в Україні. ВСЦ ЄХБ – найбільший протестантський союз, який існує в Україні. Не зважати на це не можна. Минає час, і одних політиків змінюють інші – це закономірність. А Церква Христова була, є і буде звершувати свою місію.

— Ваші слова дублює вже колишній Голова УГКЦ Любомир Гузар, який у журналіКраїна висловився: «Про політику не люблю говорити. Політик нині є, а завтра нема».

— Так, саме тому ми говоримо, що політика – це мінлива погода. Церква є моральною і духовною основою учора, сьогодні й завтра. Церква не повинна втягуватись у суто політичні процеси, але ми молимось про Боже благословення і мудрість для тих, хто опікується державними справами.

— Яка офіційна позиція ВСЦ ЄХБ з приводу розгону фестивалю у Смілі?

-Відразу після інциденту ми зв'язались із представниками черкаського об'єднання і намагалися з'ясувати причини. Річ у тім, що останніми роками ми звикли звершувати служіння, будуючи добрі стосунки з місцевими органами влади. Вони базувались на довірі та порозумінні між Церквою і представниками держави. Раніше це була добра воля сторін мати партнерські стосунки задля розвитку духовних цінностей суспільства. Відмова надавати приміщення для проведення фестивалю в Смілі нам не зовсім зрозуміла. Тому були зроблені депутатські запити до Черкаської держобладміністрації та Смілянської райадміністрації. Ми отримали загальні відповіді. Тепер представники влади у Смілі намагаються вияснити все до кінця. У нас немає всіх відповідей на питання «чому?», але цей прецедент є певним питанням для самої влади, яка, напевно, розуміє, що так діяти в умовах цивілізованого суспільства не можна. Помісні Церкви діяли у рамках статутних норм і своєї канонічної діяльності.

— Якщо це дійсно прецедент, то у разі написання Вашою прес-службою офіційної заяви думка баптистів щодо події набула би набагато більшого розголосу. Проте цього не відбулось.

— Коли подавались звернення, місцева влада заявляла про свою готовність розглянути питання і дати вичерпні відповіді. Тому ми не робили офіційних заяв, чекаючи офіційних висновків. Повторюю, що міська влада говорить про свою готовність до співпраці. Якщо це відповідний підхід до Церков ЄХБ, то далі це буде видно переконливіше. Якщо це помилка, то ми сприймемо це як помилку.

— Від влади Сміли вибачень не чути?

— Вибачень поки немає. Проте на місцевому рівні має відбутися ще одна зустріч. Ми чекаємо чіткої позиції представників місцевої влади щодо інциденту.

Ідуть по плану

— Створення спеціального комітету з підготовки до Євро-2012 – результат стратегічного мислення чи рух за течією? Як іде робота?

— Євро-2012 є важливою подією у житті України. Країна до цього активно готується. Хтось планує переглядати спортивні матчі, а хтось – служити людям. Саме тому був створений спеціальний комітет, наші представники беруть участь у його роботі. Цю працю ми хотіли б поширити по всіх наших об'єднаннях Церков. На порядку денному – робочі питання: як правильно організувати, які методи для досягнення мети використовувати? Євро-2012 для нас цікавий не стільки як спортивний захід, для нас це можливість говорити людям правду про Бога, про їхнє життя, про надію отримати життя вічне. Для нас важливо зберігати духовний вплив, формувати справжні цінності українців. Ми розуміємо, що Церква має реальний шанс позитивно вплинути на моральний стан українського вболівальника під час проведення чемпіонату Європи. Тому Євро -2012 – це ще один привід для серйозного служіння нації. А взагалі ми розвиваємо багато соціальних проектів, і це природно для нас.

— Було оприлюднене бажання ВСЦ ЄХБ збільшити кількість членства удвічі. За допомогою яких засобів?

— Незважаючи на усі кризи, які сьогодні переживає Україна, ми усвідомлюємо, що Церква Христова має обітниці, дані для неї Самим Ісусом Христом. Ми молимося про помноження, про зростання, про подвоєння. Думаємо про серйозну підготовку пасторів і служителів, про посвячення нової генерації для служіння. Для нас це визначальні моменти церковного життя.

Робота з молоддю та підготовка служителів для Церкви – це найважливіше. Ми робимо акцент на якості підготовки й посвячення людей у служінні. Через це ми можемо говорити про помноження віруючих людей, які приходять до Церков ЄХБ. Звичайно, ми також звертаємо уваги на різні методи, які цьому сприяють. Наприклад, роботу в малих групах, місіонерство, про започаткування нових Церков. Поки що ми готуємо стратегічний документ про служіння Церков ЄХБ в Україні на наступні 10 років, створений спеціальний комітет, який уповноважений ці завдання опрацювати. Незважаючи на всі проблеми, ми маємо реальні можливості розвиватись. Криза – це не для нас, хоча ми усвідомлюємо, що це впливає і на Церкву. Аналізуючи кризові явища, ми знаємо, що в Церкви Христової є відповіді на проблемні питання суспільства.

— Трохи провокативне питання: куди рухається зареєстрований баптизм?

— Зареєстрований? (посміхається) Сьогодні я не бачу великої різниці між зареєстрованим та незареєстрованим баптизмом. Мені здається, що покликання баптистів (людей свідомо охрещених по вірі) залишається незмінним: воно визначається тим, що Христос сказав для своєї Церкви: «Будьте відважні: Я переміг світ». Наша ціль – максимально відповідати принципам і служінню ранньої Церкви першого століття. Це – наш орієнтир, в цьому наші пріоритети, хоча нас розділяють двадцять століть.

Український баптизм не може асимілюватись у суєтному житті, стати простим релігійним явищем. Він не може, наприклад, використовуватися з політичною метою. Але водночас віруючі Церков ЄХБ не можуть бути відокремленими від суспільних процесів, які переживає наш народ. Церква відділена від держави, але вона не відділена від народу. Ми є частиною українського суспільства і віримо, що повинні залишатися «світлом» та «сіллю» для нашої землі, приносити благословення Україні й щиро любити людей, бо їх любить Господь. Це є частиною, так би мовити, філософії служіння євангельско-баптистських Церков в Україні.

Ми стверджуємо, що на будь-які виклики у Церкви повинні бути відповіді. Насправді вона є екзегетом суспільства. Через Церкву Господь благословляє нашу землю. Тому ми як Церква Христова залишаємось у світі для служіння світові, зокрема, українському народові.

— Дякую за розмову.

Розмовляв Олексій ГОРДЕЄВ.

Поступили плохо. Каким протестантское образование входит в 2011 год?

http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_theme/40103/

Олексій ГОРДЕЄВ (в авторській редакції)

Для 34-летнего Виталия решение получить образование в богословском вузе не было лёгким. То, что выбранное им учебное заведение не давало зафиксированную в украинском Классификаторе профессий специальность и не брало на себя обязательство по трудоустройству, его не смутило: хлеб с маслом он уже зарабатывал благодаря полученному в прошлом высшему экономическому образованию.

На предпринятый Виталием шаг отваживаются не многие. Желание закончить протестантский вуз сталкивается с немалым количеством контраргументов, актуальность которых вновь подчеркнула абитуриентская компания 2010 года. Наряду с демографическими (поступают мало) и общеобразовательными (конкуренция между нишевыми учебными заведениями растёт) причинами протестантские образовательные центры в новом тысячелетии не смогли избавиться от свойственных исключительно им проблем и встретить современные украинские «вызовы» во всеоружии.

1. На любой вкус

По разным подсчётам, только в образовательной структуре Всеукраинского Союза Церквей Евангельских христиан – баптистов (далее— ВСЦ ЕХБ) существует около 45-65 учебных заведений, предлагающих весь спектр образовательных услуг «от сертификата до магистра». Государственный комитет по делам национальностей и религий фиксирует на 1 янв. 2010 г. близкую цифру – 42, по его же данным во Всеукраинском союзе Христиан веры евангельской (пятидесятников) – 17, в Украинской унионной конфедерации церкви адвентистов седьмого дня – 4 обучающих центра. Подобные цифры возникли не в результате реализации каких-либо образовательных стратегий, а по причине требования времени. Бурный количественный рост протестантских общин и понимание того, что руководящий состав церквей обязан обладать специализированным богословским образованием, вело к созданию сети учебных заведений. Здесь же и была заложена мина замедленного действия: думали тактически, а не стратегически. В условиях избытка студентов, перенасыщения западными деньгами и взрывного энтузиазма никто не размышлял над созданием образовательной системы. Удовлетворение текущих нужд превалировало.

Когда же западные образовательные гранты прекратились, а к богословским вузам вплотную приблизились проблемы, свойственные и светским заведениям (жёсткая конкуренция, нехватка абитуриентов, финансовые проблемы), учебные центры оказались к этому не готовы. Всегда эффективные в образовательной отрасли инструменты оптимизации протестантами использованы не были, хотя ситуация этому способствовала. Поскольку ни число заведений, ни качество подготовки специалистов не стали соответствовать церковному заказу, в образовательных кругах стартовали дискуссии о решении упомянутых проблем. Как и в других подобных случаях, образовательный рынок требовал укорочения списка учебных заведений и, как следствие, консолидации материальных и нематериальных активов. «Столь немалое число учебных центров однозначно ведёт к ряду таких негативных явлений, как отсутствие единой методологии обучения и программ, недостаток профессорско-преподавательского состава по всем вузам и распыление финансовых потоков, когда очень большие средства практически летят на ветер»,— делится Виктор Григоренко, ректор Киевского Христианского Университета (аффилированный к ВСЦ ЕХБ). Приведённые выше непопулярные меры позволили бы закрыть неэффективные структуры-дублёры и свести образовательный процесс к такому числу вузов, которое реально удовлетворяло нужды конкретного конфессионального объединения. Хотя здесь чётких стандартов нет: в УПЦ МП на 1 образовательное заведение приходится 585 общин, в УПЦ КП – 265 общин, в УГКЦ – 239 общин в УАПЦ — 170 общин, в РКЦ – 113 общин, а в ВСЦ ЕХБ – 60 общин. Тем не менее, при сравнительно небольшой численности ВСЦ ЕХБ (130 тыс. членов церкви), к примеру, содержать 45-65 учебных заведений достаточно накладно. Специфика же украинской ситуации в том, что при всём понимании неотвратимости закрытия определённого числа центров, никто этим заниматься не планирует. По словам ректора Одесской Богословской Семинарии (ОБС, аффилированна к ВСЦ ЕХБ) Владимира Шемчишина, «руководителями движет тройной страх: во-первых, сокращение числа учебных заведений приведёт к прямо пропорциональному сокращению кадров. Никто не хочет никого увольнять». Шемчишин также уверен, что наряду с фобией хаотического закрытия вузов высшее руководство встретилось с нехваткой видения, как икого следует подвергнуть оптимизации: «При отсутствии координации достаточно сложно понять, какие учебные заведения должны остаться и стать будущим хребтом баптистской образовательной системы». Сдаётся, его слова размывают конфессиональные границы.

2. Бакалавр пасторских наук

По информации, предоставленной методистом Киевского Христианского Университета (ВСЦ ЕХБ) Евгенией Шаталовым, его университет постигла та же участь, что и другие протестантские вузы: к концу 2010-х количество студентов стационара неуклонно снижалось, что вынудило отказаться от стационара как такового. Он отмечает, что в 2002-2004 годах количество выпускников росло и вплотную приблизилось к 25-30, после этого все стали наблюдателями спада интереса к дневному богословскому образованию. Сейчас КХУ — при осознании того факта, что только дневная форма образования наделяет стабильными и фундаментальными знаниями— отказался от стационара. Недавно флагман частного российского христианского образования ? Русско-Американский институт (бывший РАХИ) – также заявил о вынужденном закрытии дневных программ. Что же заставило молодых христиан-протестантов выбирать иные образовательные продукты?

«Отказ от стационарного обучения – это определённая тенденция в нашем обществе, и христианское образование в данном случае невозможно выделять из общего процесса»,— комментирует Сергей Санников, исполнительный директор Евро-Азиатской Аккредитационной Ассоциации (ЕААА, основная сфера деятельности – аккредитация евангельских учебных заведений— А.Г.). До наступления кризиса большинство протестантских вузов было озабочено экстенсивным ростом. Такие сложные и, надо полагать, неблизкие вопросы, как государственная аккредитация, синхронизация учебных программ и учёных званий со светскими учреждениями, находились в фоновом режиме, и к ним вернулись, поскольку невнимательность к вышеозначенным пунктам позднее обернулась игнорированием абитуриентами протестантских учебных программ.

Причинами, приведшими к столь печальным последствиями, оказались достаточно банальными. Во-первых, если система отечественного образования всё-таки предлагала человеку осязаемую специальность, которая давала основания на трудоустройство и последующую сладкую или не очень жизнь, то протестантские вузы импортировали западные образовательные стандарты как минимум по части градуировки учебного процесса. Если проще, то евангельский вуз обеспечивал четырёхлетнее образование с присвоением учёного звания «бакалавр богословия» ( плюс «бакалавр миссиологии», «бакалавр пасторского служения» — ясно, что ВАК с такими званиями дел не имела), после этого бакалавр мог закончить магистратуру (чаще всего с дипломом уважаемого западного университета) и углубить собственные знания в какой-либо области, но, в целом, вопрос трудоустройства оставался острым как никогда. Бесценное время, которое могло бы быть использовано на согласование деталей процедуры нострификации, было упущено, и магистерские дипломы прошедших обучение в Европе граждан Украины оказались на родине невостребованными. «Здесь желания расходятся с реальностью: практически ни одно учебное заведение не «даёт» образования, признанного украинским государством. По этой же причине абитуриенты предпочитают поступление в светский вуз, поскольку не видят перспективы конвертации «христианского» диплома в реальную жизнь»,— констатирует Александр Зигаленко, директор Кременчугского регионального библейского колледжа, президент ЕААА. К тому же, должности в аппаратах деноменационных канцелярий или же в офисах христианских организаций для выпускников были закрыты, трудоустроиться по-иному они могли. Представитель ЕААА В.Санников резюмирует: «С самого начала деятельности была выбрана не совсем удачная западная модель стационарного образования. Дневная школа готовит будущего богослова-профессионала, который будет занят пасторской работой постоянно. В условиях славянской ментальности церкви не готовы принимать модель профессионализации пасторского служения, потому молодые люди поняли: делать служение основной работой – не перспективно». И субъективно понятна реакция выпускников, которые, вернувшись к себе домой и окунувшись в обыкновенные коммерческие бизнес-процессы, стали отговаривать потенциальных абитуриентов от поступления и советовать вначале получить светское образования «для жизни», «для детей». Для стационарных программ, предлагавших овладение предметной областью без наделения конкретной специальностью и без гарантий трудоустройства, это был удар в сердце.

3. Реанимация

Уменьшение количества студентов, сокращение учебных программ, а то и закрытие дневных отделений — эти «показатели работы», если можно так выразиться, свидетельствуют как о силе действия объективных причин (рождаемость, падение интереса к профессиональному богословию или миссии), так и о крайне неэффективном образовательном менеджменте руководителей протестантских вузов и их помощников. Конечно, после коллапса коммунистической системы трудно было ожидать адекватных и подготовленных ректоров и проректоров. В основном, ректорами назначались умелые церковные менеджеры (пастора), управлявшие ходом учебных «кораблей», как могли. Это были обладатели либо высшего технического образования, либо зарубежного христианского образования, но практически никто из них не ориентировался в специфике образовательных процессов. Сейчас же управление учебным заведением – магистерская программа в рамках последипломного образования (см. в университете КРОК или отдельная лаборатория в Национальном Университете «Львівська політехніка»), и все это хорошо понимают. Тем не менее, по словам Санникова, уже в течение восьми лет в сотрудничестве с OCI Institute for Excellence (Институт повышения квалификации для руководителей евангельских вузов —А.Г.) протестанты делают попытку наверстать упущенное и снабдить ректоров и их помощников необходимыми знаниями, хотя в сравнении с силой вызовов внешних и внутренних этого недостаточно.

Один из ведущих баптистских функционеров из ВСЦ ЕХБ как-то высказал конспирологическую мысль, что христианское образование насильно толкают к унификации со светским образованием исключительно для установления внешнего контроля и духовной цензуры. Ясно, что идея о существовании евангельского образования только в контексте приближения к требованиям светской образовательной системы в данном контексте несколько несвоевременна. Однако вполне очевидно, что это ? вопрос выживаемости. Поскольку решение демографических и экономических вопросов не вручено в руки протестантских церковных организаций, то следует констатировать, что чем быстрее университетский менеджмент поймёт желанность и неотложность реагирования на ситуацию de facto (в баптизме это, к примеру, сокращение числа вузов и консолидация научно-методологических усилий), тем больше вероятность того, что о данном времени будут говорить как о «выходе из пике» в противовес «входу в застой».

Комментарий эксперта:

Константин Тетерятников, директор Школы без Стен («Ассоциация «Духовное возрождение»):

Богословское образование на Украине переживает сложные времена. Кризис раскрыл многие глубокие проблемы. Очевидно, что оптимистическое начало 90-х разбилось о мрачные реалии середины следующего десятилетия. Сейчас стало ясно, что богословское образование в Украине было всего лишь копией фундаменталистской традиции в евангельском богословском образовании Северной Америки. Отсутствие интеграции богословского образования с уже имеющимся светским гуманитарным образованием, которое могло бы создать необходимую платформу для самостоятельного пути протестантского образования привело к состоянию апатии и неопределённости в завтрашнем дне: богословское образование, претендуя на научную основу познания, так и не стало научным, оказавшись не признанным ни в государстве, ни в обществе, ни в самой церкви. Последнее является более печальным, потому что главным ориентиром богословского образования была церковь, которая в итоге выказала полное отсутствие интереса к академическому богословию. Пасторы не заинтересованы в том, чтобы посылать своих студентов на стационарное обучение. Абитуриенты уже не имеют былого интереса к богословскому образованию. В данной ситуации понятно одно, что без радикальных и непопулярных мер не обойтись.