Як я боролась з плагіатчиками

Алла Бойко
http://risu.org.ua/ua/index/blog/~Alla+Boyko

– І хто про це дізнається? – запитав мене директор одного з найкращих інтернет-порталів в Україні. – На це ж і розраховано: поговорили в вузькому колі –  і забули! А люди продовжують робити свою чорну справу.

Отака була відповідь на мою емоційну розповідь про те, що один із випускників духовної академії, кандидат богословських наук(!) слово в слово списав мою статтю, опубліковану на шпальтах «Дзеркала тижня», і поставив під нею своє прізвище. Його «творіння» було опубліковане на сайті тієї ж духовної академії, яку він закінчив.

Публікація, про яку йдеться,  була присвячені 150-річчю журналу «Труды Киевской Духовной Академии», який  я досліджую вже кілька років. Я годинами працюю з комплектами цих журналів, читаю статті, конспектую, шукаю відомості про авторів в архівах і старих газетах – і отримую від цього величезне задоволення. Своїми доробками я ладна поділитися будь з ким, і не роблю з цього таємниці. Відомості про часопис, свої розробки, знахідки, ідеї  публікую в збірниках наукових праць, у засобах масової інформації. Будь ласка, читайте всі бажаючі. І, якщо не згодні зі мною, пишіть своє. Лише не списуйте, не видавайте чужі думки і чужу працю за свою.

Щось не складається у деяких наших науковців (із духовенства і у світських теж)  із  Христовою заповіддю «Не вкради!» Чи може, вони просто не знають, що плагіат перекладається українською як крадіжка? Тому що в телефонній розмові зі мною цей «кандидат богословія» зовсім не засмутився, і лише на мій дуже прозорий натяк про те, що він по суті вкрав мою статтю, ліниво вимовив: «Ну, якщо я чимсь образив або принизив вас, перепрошую!»

Дійсно, ну чого я вирішила вивести на чисту воду одну людину, яка, до речі, навряд  чи отримає гонорар або навіть подяку (тепер уже точну нічого не отримає, крім проблем). Я ж знаю, що деякі з тих, хто має кандидатські і докторські ступені, відповідні посади і гроші, складають статті, монографії і дисертації з праць свої колег. І не для кого це не таємниця!

Пам’ятаю, як була вражена наша студентка, коли, збираючи матеріал для дипломної роботи, прочитала статтю одного досить відомого вченого з Росії і працю з тієї ж теми вітчизняного «науковця», слово в слово перекладену з іншої мови. Перепрошую, не зовсім так: «російські реалії» там було замінено на «українські реалії». Ось і весь «творчий і науковий внесок» псевдо-автора. А за всіма правилами, твір, який містить хоча 10% такого роду запозичень, не відповідає вимогам до наукових праць і  не мусить публікуватись.

Поки писала цей текст, обурення пройшло, і стало якось незручно і соромно за цих невдах-«науковців», які плагіатять  думки та ідеї не лише у колег, але й обкрадають себе, не думаючи, не працюючи, не шукаючи нові шляхи в науці. Прикро, що це у нас так поширено.

P.S. Не зважаючи на моє попередження, стаття, під якою стоїть підпис цього «псевдо-автора», залишилась на сайті тієї ж духовної академії.