У Тернополі відкриють елітну католицьку школу

http://risu.org.ua

Планується, що заклад працюватиме на базі однієї з діючих загальноосвітніх шкіл обласного центру. Про це 17 лютого повідомила газета «Тернопільська правда» з посилання прес-службу Тернопільської міської ради.

В елітній міській школі, розрахованій на 300-400 дітей, навчання проводитиметься згідно з державною програмою, проте в дусі загальнолюдських християнських цінностей. Введуть додаткові предмети, а викладати запрошуватимуть вчителів, які сповідують релігійні постулати та зможуть передати їх дітям.

Священнослужителі братимуть активну участь у навчальному та виховному житті школи. Зокрема, владика Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ, запевнив, що Церква готова забезпечити заклад спеціальними програмами і технічними засобами.

Чому євангельська богословська освіта не стала осередком формування вітчизняного богослов’я?

Роман Соловій
http://soloviy.org.ua

Саміт «20 років благовістя», що відбувся минулого тижня на Закарпатті, спонукав мене  поділитися деякі міркуваннями щодо сучасного стану євангельської богословської освіти, зокрема, щодо її ролі як осередку формування вітчизняного богословського дискурсу.  Відродження, а фактично народження богословських навчальних закладів у вітчизняному євангельському християнстві відбувалося у руслі загальних процесів руху, повторюючи логіку його розвитку. За початковим періодом ентузіазму і пошуку ідентичності у новому соціокультурному середовищі наступив етап відносної стабільності, поступового осмислення вже пройденого шляху і викликів майбутнього. Історію нашої богословської освіти важко, мабуть, неможливо оцінити однозначно. Поза всяким сумнівом є чималі  досягнення – практично без жодного попереднього досвіду були створені десятки навчальних закладів з різними програмами і спеціалізаціями, отримали освіту тисячі братів і сестер, сформувалися національні викладацькі кадри, хай поволі, але ламаються задавалося б непорушні стереотипи про непотрібність, а то й небезпечність богословської освіти.

Проте поруч із цими очевидними здобутками, існують і деякі, на мій погляд, загрозливі тенденції. Особливу тривогу викликає той факт, що богословські вузи, незважаючи на два десятиліття існування, так і не спромоглися стати інтелектуальними осередками розвитку вітчизняного богослов’я. Здебільшого їх роль не зазнала суттєвих змін з початку 1990-х років і концентрується майже виключно на підготовці служителів для потреб помісних церков (пасторів, вчителів, місіонерів, благовісників). Першочергова навчальна функція богословських навчальних закладів переважно не супроводжується серйозними богословськими дослідженнями. Слід наголосити, що стан богословських досліджень у богословській освіті викликає багато запитань: у більшості навчальних закладів немає власних науково-дослідницьких центрів, перестають видаватися й так нечисленні богословські періодичні видання (фактично, єдиним відомим для мене винятком залишається альманах «Богословські роздуми» ЄААА), не сформувалися вітчизняні богословські «школи» (їх особливість – колективна наукова праця з єдиною дослідною програмою, спільністю наукових поглядів), не проводяться властиво богословські конференції, у основних розділах богослов’я не існує авторитетних текстів, написаних національними авторами. Остання обставина викликає особливу тривогу, адже розвиток богослов’я (як і будь-якої іншої сфери знання) потребує належного інтелектуального поля, існування якого неможливе без постійного діалогу богословських перспектив та продукування наукових текстів.

Чим зумовлена така доволі прикра ситуація? Всебічна відповідь на це запитання виходить за рамки допису. Хочу відзначити лише, з мого погляду, основні причини: світоглядну (східнослов’янське євангельське християнство, що утворилося як народний як рух «з низів», з підозрою ставилося до інтелектуального виміру релігійності, цей фактор був інтенсифікований радянським режимом, який прагнув маргіналізувати євангельські церкви); історичну (більшість богословських вузів засновувалися різноманітними західними інституціями, які вбачали у новоутворених закладах передусім школи для підготовки церковних працівників, і часто не були зацікавлені в перетворенні їх в богословсько-наукові осередки); внутрішньо-деномінаційну (керівники різних рівнів євангельських деномінацій часто не сприймали серйозно нові навчальні заклади, вбачаючи в них вогнища згубного впливу західного «лібералізму», загрозу питомій слов’янській духовності та осередки небезпечного «мудрування»). Ці та інші фактори зумовили намагання керівництва та викладачів богословських шкіл сконцентрувати свою увагу на підготовці церковних працівників, а не богословів. Богословський пошук, написання статей чи книг (крім праць прикладного характеру), аналітика стали сприйматися як вияв недостатньої духовності і стійкості у вірі (адже все вже й так відомо), непотрібне марнування часу, не пов’язане безпосередньо з виконанням Великого доручення Христа. Тому, незважаючи на існування різноманітних програм для національних авторів, кількість написаних ними богословських праць все ще незначна.

Важливо відзначити, що прагнення досягнути високого рівня підготовки служителів, на що спрямовують основну увагу більшість богословських вузів, приречене на невдачу, якщо воно не буде супроводжуватися богословськими пошуками викладачів, розробкою власних підручників і проведенням колективних досліджень. Яким чином можливо підготувати ефективних пасторів або місіонерів без попереднього богословського аналізу сучасної соціокультурної ситуації, без вивчення тектонічних світоглядних трансформацій, які радикально змінюють обличчя нашого суспільства? Поступовий перехід євангельських деномінацій у стадію стагнації, що засвідчив саміт у Закарпатті, повинен спонукати євангельські вузи заново осмислити свою роль у місії Церкви, усвідомити, що їх покликання – формувати не тільки служителів, а й богословський дискурс, бути місцем не лише вивчення Біблії і молитви, а й інтелектуальним полем, на якому носії різних богословських поглядів зможуть у діалозі шукати відповіді на наболілі питання буття церкви у знебоженому світі.

Христиане Египта нуждаются в помощи из-за постоянного роста цен на продукты питания

Проект(ы): 11-220
Страна: EGYPT

Протесты в Египте привели экономику страны в упадок, повсюду царит хаос и соответственно запасы продовольствия истощаются. «Всеобщая свобода» коснулась и цен на рынке, что особенно ударило по бедным христианам.

Чуть более двух недель назад, как только начались демонстрации протеста цены на основные продукты, такие как рис, картофель и чечевица выросли минимум в два раза и конца этому росту не видно. Поэтому христиане нуждаются в постоянной помощи для удовлетворения своих повседневных нужд.

Для оказания помощи христианам в Египте, Фонд Варнава видит приоритетной задачей поставку продовольствия, так как в настоящее время это наиболее острая нужда для многих христианских семей. Затем мы планируем помогать восстанавливать средства к существованию тех, чьи предприятия были уничтожены во время беспорядков. Из-за масштабной антихристианской дискриминации, в частности в области занятости и образования многие египетские христиане, особенно в Верхнем Египте, буквально боролись за существование еще до кризиса и жили в условиях крайней нищеты.

По последним данным стоимость основных продуктов питания на рынках следующая:

• ?10 за десять килограммов риса – этого достаточно для пяти семей на неделю
  (?12, US$16)
• ?20 за десять килограммов чечевицы – это достаточно для двух семей чуть более месяца
  (?24, US$32)
• ?40 стоят четыре курицы – это достаточно для одной семьи в течение двух недель
  (?47, US$64)

Доктор Патрик Сухдео, международный директор Фонда Варнава, сказал:

Пожалуйста, жертвуйте сколько вы сможете, чтобы помочь нашим египетским братьям и сестрам в это время потрясений и крайней неопределенности. Большинство египетских христиан жили в нищете, а настоящий кризис сделал их материальное положение еще более плачевным.

Христиане по-прежнему крайне уязвимы для атак пока страна по-прежнему в состоянии неустойчивости. После убийства двух христианских семей исламистами на прошлой неделе, в субботу была взорвана бомба в церкви в Рафахе на севере Египта. К счастью, здание было пустым, и никто не пострадал.

Христиане исключены из процесса переговоров

Будущее для христиан Египта, выглядит все более тревожным. Новый вице-президент Омар Сулейман провел переговоры с Братьями-Мусульманами и другими оппозиционными партиями, в то время как христиане были исключены из диалога о будущем страны. Церкви хотят новую светскую и демократическую конституцию, чтобы шариат не был основным источником законодательства и христиан не рассматривали как граждан второго сорта.

Жертвуй сегодня

Чтобы обеспечить продуктами питания бедных и уязвимых христиан в Египте, пожалуйста, поддержите проект 11-220 (Продовольствие для христианских семей Египта). Пожертвовать.

Если вы предпочитаете воспользоваться телефоном, звоните: 0800 587 4006 для звонков внутри Великобритании или +44 1672 565031 за пределами Великобритании. Пожалуйста, указывайте номер проекта 11-220 (Продовольствие для христианских семей Египта).

Если вы предпочитаете послать чек по почте, следуйте по данной ссылке чтобы узнать адреса наших региональных офисов. Пожалуйста, указывайте номер проекта 11-220 (Продовольствие для христианских семей Египта).

Пожалуйста, молитесь

• Чтобы в скором времени был восстановлен порядок в Египте, и все гражданам были доступны продукты питания.
• За бедные христианские семьи, особенно уязвимые в условиях нестабильности рынка, чтобы Господь удовлетворял их потребности.
• Чтобы голос христианской общественности был услышан на самом высоком уровне, таких как переговоры о будущем Египта.

20 років благовістя… 20 років богословської освіти

8-10 лютого 2011 р. в с. Поляна Свалявського району відбувся 3-денний Саміт «20 років благовістя в Україні: здобутки та втрати». В роботі Саміту взяли участь більше ніж 300 пасторів та християнських лідерів України з декількох протестантських євангельських конфесій. Метою Саміту був спільний аналіз пройденого 20-річного шляху, у зв’язку з чим були заслухані пленарні доповіді, відбулись обговорення, форуми та загальні дискусії, звучали привітання від державних діячів та гостей з-за кордону. З доповідями інформаційно-аналітичного характеру в роботі Саміту також прийняли участь представники Євро-Азіатської акредитаційної асоціації євангельських навчальних закладів: виконавчий директор ЄААА д-р Сергій Санніков, член Ради ЄААА та ректор Львівської богословської семінарії к.і.н. Роман Соловій, керівник ресурсно-дослідницького центру ЄААА Тарас Дятлик. Фото див. http://goo.gl/ZJE2e.

В перший день роботи Саміту виконавчий директор ЄААА д-р Сергій Санніков виголосив доповідь на тему «Коротка історія розвитку протестантсько-євангельських церков на Україні впродовж 20 років», у якій був викладений аналітичний огляд динаміки релігійної ситуації в Україні за останні 20 років, досягнення та проблеми євангельського руху на матеріалах соціологічних досліджень. Разом з учасниками Саміту була зроблена спроба описати численні напрацювання євангельських протестантських груп у соціальній сфері, їх інституалізацію та вплив на суспільство.

Ректор Львівської богословської семінарії канд. іст. наук Роман Соловій у своєму виступі «Особливості християнського служіння в час зміни світоглядів» зазначив, що в сучасному українському суспільстві відбувається поступова трансформація переконань та принципів, які визначають розуміння особистістю світу і свого місця у ньому. Від модерного світогляду, який характеризувався переконаністю в існуванні і досяжності об'єктивної істини, довірою до раціональних здібностей людини та запереченням релігійності, суспільство переходить до постмодерної парадигми, яку визначають заперечення об'єктивної істини, скептичне ставлення до будь-якої влади, пошук змісту життя не у знаннях, а в стосунках, відмова від загальноприйнятих правил моральності, бажання належати до спільноти. Світоглядні перетворення стають вагомим викликом для служіння євангельських церков, вимагають від них адекватної відповіді у основних сферах буття церкви – на рівні помісної спільноти (необхідність посилення місіонерського характеру церкви, зменшення інституційності, поєднання традиційності і спрямованості в майбутнє), у практиці благовістя (важливість розуміння проповіді Євангелія як діалогу, використання розповідей та мистецтва, проповідь з точки зору духовності, а не релігії чи організації) та в освітній сфері (потреба розвитку духовності у майбутніх служителів, врахування світогляду суспільства та очікувань помісної церкви, формування у випускників християнського світогляду). Підводячи підсумки своїй доповіді, Р.Соловій наголосив на небезпеці ідеалізації минулого (Екл. 7:10), зазначивши, що євангельське християнство зуміє зберегтися і розвинутися у ХХІ ст. тільки у тому разі, якщо буде відкритим до змін.

Керівник ресурсно-дослідницького центру ЄААА Тарас Дятлик виступив з доповіддю на тему «Очікування пасторів євангельських церков від богословської освіти на початку XXI ст.», у якій поділився результатами опитування 70 пасторів трьох регіонів України і двох регіонів Росії. Яка основна мета, з точки зору пасторів, існування та функціонування євангельського богословського вузу? Які програми вони хотіли б бачити в богословському навчальному закладі? Які якості вони бажають бачити в студентах і випускниках? Якими рисами характеру повинен володіти викладач богословського вузу? З огляду на сучасний контекст релігійного плюралізму, головним очікуванням пасторів від євангельських богословських вузів на сьогоднішній день є підготовка церковнослужителя, який буде здібний жити згідно Біблії та пізнавати Божу. Лише невелика кількість пасторів у ході опитування говорила про місіонерську функцію богословської освіти (практичну та академічну). Ймовірно, це щось говорить про зростаючу тенденцію у помісних церквах зосереджувати свою увагу все більше на внутрішньоцерковному житті, і все менше на тому, щоб нести Благу Вістку про Ісуса Христа освіченим та інтелігентним людям, сучасним молодіжним субкультурам та ін. В заключній частині своєї доповіді Т. Дятлик запропонував провести перший форум керівників євангельських деномінацій і богословських навчальних закладів, щоб сформулювати філософію та місію євангельської богословської освіти в Україні.

Ось деякі враження учасників зустрічі:

• Проректор Української євангельської теологічної семінарії (http://uets.net) Іван Русин:  «Значущість Саміту полягає в тому, що служителі різних євангельсько-протестантських конфесій, які представляли увесь спектр служінь, змогли спільно і цілісно проаналізувати двадцять років благовістя в незалежній Україні. Саміт показав, що богословська освіта є невід'ємною частиною служіння євангельських церков. У відкритому діалозі делегати Саміту і представники богословських навчальних закладів змогли також обговорити досягнення і проблеми богословської освіти».
• Д-р Сергій Санніков: «Саміт, що відбувся, — це перша й унікальна подія в декількох аспектах. Найперше, ніколи раніше керівники різних євангельських груп не збиралися разом, щоб проаналізувати пройдений шлях, оцінити минулі роки й уявити собі, як можуть розгортатися події релігійного життя України в найближчі роки. Тобто, це перша зустріч, яка мала за ціль аналітично осмислити останні 20 років релігійної свободи в Україні. По-друге, Саміт був унікальний тим, що, мабуть, ніколи в історії євангельського руху не збиралося разом так багато єпископів, керівників союзів та докторів служіння й богослов’я».

Євро-Азіатська акредитаційна асоціація євангельських навчальних закладів (http://e-aaa.info) допомагає євангельським навчальним закладам країн Євразії досягти рівня європейських освітніх стандартів і підтвердити їх академічний та духовний рівень відповідною акредитацією. ЄААА — повний член спільноти International Council for Evangelical Theological Education (Міжнародна рада євангельської теологічної освіти, http://icete-edu.org). Наразі членами ЄААА є 50 євангельських навчальних закладів, з яких повну акредитацію мають 13 (30 програм) і в процесі акредитації — 7 закладів (14 програм). Повними членами ЄААА можуть бути тільки євангельські навчальні заклади, асоційованими членами — будь-які християнські організації, зацікавлені у розвитку євангельської богословської освіти в Євразії.

Церква і ЗМІ: кровна образа?

Отар Довженко
http://blogs.telekritika.ua

Друзі з РІСУ запросили мене на круглий стіл, скликаний із нагоди їхнього десятиріччя (з яким я їх ще раз щиро вітаю) і присвячений взаємодії медіа та церкви. Це був уже не перший круглий стіл для мене за цей день, попереду були батьківські збори в школі, і в оточенні видатних журналістів-християн і християн-журналістів я почувався найсвітськішою з усіх світських осіб цього світу.

Навіщо мені, людині, що вірить у Бога, але не вважає за потрібне формалізувати свої стосунки з ним, відвідувати подібні акції і писати на такі теми? Задумка моя стратегічна: я вбачаю в церкві потенційного союзника у справі, якою ми тут займаємось, себто медіапросвітництві й змінюванні медіа на краще. Це цілком логічно, адже церква в нашому комерційно і прагматично зарядженому суспільстві є однією з дуже  небагатьох інституцій, яка безкорисливо працює на благо людей, апелюючи при цьому до найкращого в них. Принципових етичних суперечностей між Божими заповідями та принципами чесної журналістики я не бачу,  а останнє звернення Папи Римського щодо соціальних мереж - цілком медіапросвітницький акт. Медіа посідають дедалі важливіше місце в нашому житті, й цілком можливо, що в майбутньому церква візьме на себе частину роботи з піклування про гармонійну адаптацію людини до медіасередовища так само, як брала на себе піклування про хворих і немічних. Чи ж не хворим і немічним є медійний ігнорант у сучасному світі?

Виходячи з цих дотепер не висловлюваних мною (бо перебували в зачатковому стані) міркувань, мені завжди сумно й ніяково слухати одвічні нарікання на те, як журналісти недбало, непрофесійно, без знання справи та спецпідготовки висвітлюють життя релігійних організацій. Сьогодні отримав чергову порцію, увінчану кремовою трояндочкою - прикладом злочинного журналістського невігластва від кореспондента «Радіо Свобода» Галини Терещук: хтось, мовляв, насмілився звернутись до Блаженнішого Любомира Гузара «пане Любомире». Я б, чесно кажучи, теж так звернувся, бо, попри всю повагу до голів церков, вважаю, що «високопреосвященствами» та іншими закрученими титулами світській людині оперувати ні до чого.

Церква (не якась конкретна - тією чи іншою мірою це стосується всіх представлених у нас християнських церков) на всіх парах пнеться у сферу суспільних/масових комунікацій. Я не кажу про соцмережі - цілком закономірно священикам іти туди, де спілкуються і, скажімо прямо, живуть люди. Але вже давно йдеться про церковний піар. Один із доповідачів сьогоднішнього заходу, отець Андрій Дудченко, - освічений, сучасний і по-справжньому «просунутий» священик, якого я дуже поважаю, - зауважив, що для багатьох церков піар власної діяльності стає важливішим за  несення людям Божого слова. Якщо подумати, нарікання церкви на те, що журналісти неправильно титулують її представників (незалежно від того, чи правильно переданий зміст цитати, чи донесена головна думка) - це ж перефразована максима Генрі Форда «неважливо, що про мене кажуть, головне, щоб прізвище не перекручували». Чистий піар!

Церковна реклама - давно не новина, бачимо її і на зовнішніх носіях, і в медіа. Не здивуюся, якщо на якомусь наступному подібному заході стикнуся з явищем церковної джинси - і діловим «батюшкой», чи навпаки, сухеньким пастором, який  пояснюватиме, що часи такі надворі, що інакше як за хабар слово Боже до людей через ЗМІ не донесеш.

Церква вривається у світську сферу комунікацій, і при цьому вимагає, щоб із нею говорили її мовою. В буквальному сенсі: хто не відрізняє літургію від літанії, а єпитрахиль від фофудії, той невіглас. В Бобруйськ, учитись на релігієзнавця!  Аргументом є те, що, мовляв, серед аудиторії засобів масової комунікації багато християн, до яких світським медіа необхідно доносити новини з життя церкви у неспотвореному, канонічному вигляді. А всякий там формат, професійні стандарти, тематична структура, цільова аудиторія - від нечистого.

Непогано було б церкві почати «примирення» з журналістами із визнання того факту, що життя церкви, її внутрішні процеси та публічні заходи, заяви та дії в тому вигляді, в якому церква звикла їх доносити, є спеціалізованою, нішевою тематикою. Яка цікавить далеко не всіх, хто практикує ту чи іншу релігію, і точно не всіх, хто вірить у Бога.

Чи можна зробити цей масив інформації почасти цікавим для масової аудиторії? Очевидно, що так, питання техніки, майстерності та відсутності форматно-стилістичних обмежень. Ключове питання: навіщо. Я намагався ставити це питання під час дискусії, одначе, на жаль, не отримав відповіді: як саме, з якою метою церква хоче використовувати ЗМІ загального інтересу? Чи справді їй варто використовувати методи та кліше, запозичені з піару «корпоративної соціальної відповідальності бізнесу»? Можливо, краще буде, наприклад, народові щось із Біблії переказати простими і зрозумілими словами? Або, як говорила нині Ірина Матвієнко, розповідати цікаві й повчальні людські історії, пов’язані з Богом і його силою, а не з функціонуванням інфраструктури, яка обслуговує духовні потреби віруючих?  Неканонічненько?

Коротше кажучи, з мріями про залучення церкви до гармонізації відносин між людиною та медіа я, напевно, трохи поспішив. Ну не можуть люди змиритися, що безбожних писак більше цікавить політика та силіконові цицьки знаменитостей, аніж схиігумен Амфілохій Почаївський. Хоча Амфілохій, може, якраз зацікавив би, тільки не тим, чим треба.

Нема порозуміння. І нарікання точно не допоможуть. Залишається піар. Ну і, звісно, церковна джинса :)

Як я боролась з плагіатчиками

Алла Бойко
http://risu.org.ua/ua/index/blog/~Alla+Boyko

– І хто про це дізнається? – запитав мене директор одного з найкращих інтернет-порталів в Україні. – На це ж і розраховано: поговорили в вузькому колі –  і забули! А люди продовжують робити свою чорну справу.

Отака була відповідь на мою емоційну розповідь про те, що один із випускників духовної академії, кандидат богословських наук(!) слово в слово списав мою статтю, опубліковану на шпальтах «Дзеркала тижня», і поставив під нею своє прізвище. Його «творіння» було опубліковане на сайті тієї ж духовної академії, яку він закінчив.

Публікація, про яку йдеться,  була присвячені 150-річчю журналу «Труды Киевской Духовной Академии», який  я досліджую вже кілька років. Я годинами працюю з комплектами цих журналів, читаю статті, конспектую, шукаю відомості про авторів в архівах і старих газетах – і отримую від цього величезне задоволення. Своїми доробками я ладна поділитися будь з ким, і не роблю з цього таємниці. Відомості про часопис, свої розробки, знахідки, ідеї  публікую в збірниках наукових праць, у засобах масової інформації. Будь ласка, читайте всі бажаючі. І, якщо не згодні зі мною, пишіть своє. Лише не списуйте, не видавайте чужі думки і чужу працю за свою.

Щось не складається у деяких наших науковців (із духовенства і у світських теж)  із  Христовою заповіддю «Не вкради!» Чи може, вони просто не знають, що плагіат перекладається українською як крадіжка? Тому що в телефонній розмові зі мною цей «кандидат богословія» зовсім не засмутився, і лише на мій дуже прозорий натяк про те, що він по суті вкрав мою статтю, ліниво вимовив: «Ну, якщо я чимсь образив або принизив вас, перепрошую!»

Дійсно, ну чого я вирішила вивести на чисту воду одну людину, яка, до речі, навряд  чи отримає гонорар або навіть подяку (тепер уже точну нічого не отримає, крім проблем). Я ж знаю, що деякі з тих, хто має кандидатські і докторські ступені, відповідні посади і гроші, складають статті, монографії і дисертації з праць свої колег. І не для кого це не таємниця!

Пам’ятаю, як була вражена наша студентка, коли, збираючи матеріал для дипломної роботи, прочитала статтю одного досить відомого вченого з Росії і працю з тієї ж теми вітчизняного «науковця», слово в слово перекладену з іншої мови. Перепрошую, не зовсім так: «російські реалії» там було замінено на «українські реалії». Ось і весь «творчий і науковий внесок» псевдо-автора. А за всіма правилами, твір, який містить хоча 10% такого роду запозичень, не відповідає вимогам до наукових праць і  не мусить публікуватись.

Поки писала цей текст, обурення пройшло, і стало якось незручно і соромно за цих невдах-«науковців», які плагіатять  думки та ідеї не лише у колег, але й обкрадають себе, не думаючи, не працюючи, не шукаючи нові шляхи в науці. Прикро, що це у нас так поширено.

P.S. Не зважаючи на моє попередження, стаття, під якою стоїть підпис цього «псевдо-автора», залишилась на сайті тієї ж духовної академії.

При бельгийском католическом университете открылся русский культурный центр

Брюссель. 7 февраля. ИНТЕРФАКС - Торжественное открытие Центра российских исследований состоялось в конце этой недели в Католическом университете Лёвена - одном из старейших католических университетов Европы (основан в 1422 году) и ведущем высшем учебном заведении Бельгии.

Центр призван стать сетевой академической и общественной площадкой, своего рода экспертным форумом, на котором будут обсуждаться вопросы общественной жизни в России, русской культуры, литературы, языка и истории, сообщила на церемонии заместитель исполнительного директора фонда "Русский мир" Татьяна Бокова, слова которой приводит пресс-служба местной епархии Русской церкви.

В стенах Центра будут проходит семинары, конференции, выставки-экспозиции, конкурсы.

Перед открытием Центра был совершен краткий православный молебен, сопровождаемый песнопениями на славянском и голландском языках, а после церемонии все участники мероприятия проследовали к зданию Центра российских исследований, а в это время с главной колокольни Лёвена звучали мелодии русских песен в исполнении выпускников Королевской школы колокольного искусства.

Открытие нового Русского центра стало также подарком для студентов университета, 90 из которых изучают не только русский, но и старославянский, включая церковнославянский язык.

Как заявила на торжественном приеме по случаю открытия Центра представитель министра-президента Фландрии Карин Боонен, поддержка русской культуры во Фландрии является частью политики их правительства.

Лёвенский университет, помимо того, что является главным научно-исследовательским центром страны, также служит "кузницей кадров" для политической и бизнес-элиты Бельгии, пояснили корреспонденту "Интерфакс-Религия" в епархии.

http://www.interfax-religion.ru