пятница, 29 июня 2012 г.

Чому я все-таки отримую протестантську богословську освіту?

Олексій Гордєєв
http://al-friendster.livejournal.com/20448.html

 

Як відомо, протестантська освіта у пострадянській країні – це річ майже незбагненна. На відміну від православних або католицьких семінаристів, випускник протестантського ВНЗ не отримує приходу чи парафії як такої, адже духовний потомок Лютера, Кальвіна і Цвінглі отримує науковий ступінь (бакалавр\магістр), який пострадянськими державами майже одностайно не визнається. Це вимушує молодих людей та гарних дівчин або шукати вихід на кордон, або з певними труднощами працевлаштовуватись, про що я вже писав. Звичайно, як правило апелюють до того, що «бачили очі те, що брали», але вже час визнати, що і архітектори сучасної протестантської освіти (ЕААА, ЕЕАА – неодмінно!), і студенти несуть паритетну відповідальність. Але пост не про це.

Чому все ж таки я, не будучи священнослужителем і працюючи на світському підприємстві, продовжую отримувати протестантську богословську освіту вже на рівні магістру? Невже ж бракує двох бакалаврів?

  1. Я глибоко переконаний у свій місії як провідника християнського світогляду. Це знаходиться, якщо використовувати піраміду Маслоу, десь на її вершині. Отже, неважливо чи буду я священнослужителем або штатним працівником у церкві, що отримує за «Слово» з\п, - від моєї підготовки та здатності розуміти людину та її духовно-інтелектуальні запити частково залежить її духовне майбутнє. На цьому фоні сатисфакція нижчих сходинок піраміди Маслоу, звичайно, страждає. У моєму випадку магістерська програма, за вмілий менеджмент якої я дуже вдячний Євангельській реформатській семінарії України, коштує мені двотижневої неоплачуваної відпустки на кожні 3-4 місяці + недоотриманого прибутку (моя робота пов'язана з продажами інформаційних систем) + часу на опрацювання різних академічних завдань, який я міг би витратити на перегляд фільму про Джеймса Бонда, наприклад. Отже, тут я протестант до кісткового мозку: як відомо, активна місіонерська та просвітницька само ідентифікація історично властива саме протестантським спільнотам. Своєю освітою я намагаюсь не перервати цю традицію.
  2. Як якось сказав мій друг jesfor, «сьогодні собівартість одного навернення більша за 90-ті роки». За цим місіонерським неподобством J стоїть серйозне питання: місіонерський кураж та певні фінансово-гуманітарні ресурси на цей час вже не мають такої ваги, як після відродження Української держави. Отже, я намагаюсь втілити давній протестантський ідеал – загальне священство. Отже, кожний член церкви – це духовно зріла людина, яка знає, чому+як+кому вона вірить, і може допомогти у цьому питанні іншим українським язичникам. Я працюю на підприємстві, де 100% мають вищу (або дві) освіти. Не мати систематичного уявлення про Бога, Церкву, своє богослов'я та чимало інших речей у такому контексті – є самозакоханістю і банальною лінькою. До речі,  я не дуже впевнений, що зможу імплементувати результати освіти у церкві. Наприклад, я місяці 3-4 потому запропонував одному з пасторів моєї церкви Нове Життя свої «послуги» з ведення групи для тих, хто вирішив охреститись, катехуменів.  До цих пір розглядають… Йдемо до німецької університетської моделі богослов'я.
  3. Я не надто впевнений, що можу самостійно підтримувати в собі інтерес до наукових питань, саморозвитку та бажання дізнаватись про щось нове. У цьому плані навчання будь-де трохи організує та вводить «елементік прінуждєнія». Систематичне навчання тримає інтелектуальний рівень у тонусі. Якщо б так мислили всі, то діяльність росіянина Володимира Солодовнікова, відомого критика «пещєрного» інтелектуального рівня російських баптистів, була б зайвою. А так…

Коли після школи я вступав до одного християнського ВНЗ, я мріяв про роботу у церковній структурі, де міг би використовувати власні аналітичні здібності та знання німецької та англійської. Який наїв! Тепер мені вже відомо, що вітчизняні церковні структури – це несвідомий крок до професійної анігіляції. Отже, на мій погляд, сьогодні богословська освіта не дає майже ніяких матеріальних привілеїв, але дозволяє бути на одному рівні з високо розвинутим технологічним суспільством. Якщо ви, звичайно, вчитесь у «правильному» університеті.

Комментариев нет:

Отправить комментарий