среда, 30 марта 2011 г.

В издательстве ББИ вышли новые книги

Карл Барт
Церковная догматика. Том. 2
Серия “Современное богословие”
Пер. с нем.
ISBN 978-5-89647-239-1
Объем 712 с.; переплет 7Бц.; формат 150х220 мм.
Собранные во втором томе разделы фундаментальной “Церковной догматики” относятся главным образом к области богословской антропологии Карла Барта. Его основное утверждение: быть человеком . значит находиться в отношении к Богу онтологически и структурно. Это знание недоступно вне откровения Бога. Только если мы начинаем наше богословское вопрошание вместе с Человеком Иисусом, мы приходим к познанию истинного человека. Кроме того, в настоящее издание вошли размышления Барта о природе зла, о завете и глава о божественном “деле” примирения, которую смело можно назвать grand finale “Церковной догматики”

Н.Т.Райт
Воскресение Сына Божьего
Серия “Современная библеистика”
Пер. с англ.
ISBN 978-5-89647-245-2
Объем xii + 911 с.; переплет 7Бц.; формат 170х240 мм
Книга Н.Т. Райта, крупнейшего современного библеиста, позволяет разносторонне представить, как раннехристианская Церковь мыслила воскресение как таковое, и что значило для нее воскресение Христово. В Евангелиях, в посланиях апостола Павла и сочинениях раннехристианских апологетов автор ищет ответ на ключевой, с его точки зрения, вопрос: почему христиане усвоили принятую в иудаизме трактовку воскресения. Скрупулезное прочтение парадоксальных, будоражащих душу “пасхальных” глав Евангелия подводит исследователя еще к одному, не менее трудному вопросу: не потому ли первые христиане исповедали Христа Сыном Божьим, что увидели пустой гроб и узнали о Его телесном воскресении? О “вызове воскресения”, перевернувшем в свое время все представления о мире и Боге, христианство продолжает свидетельствовать и по сей день.

По вопросам приобретения обращаться:
Издательство ББИ
Тел./факс: (495) 670-22-00, 670-76-44
E-mail: sales@standrews.ru
Сайт и Интернет-магазин www.standrews.ru

Новый перевод Евангелия от Матфея обсуждали на кафедре Священного писания и библейских дисциплин СФИ

http://www.sfi.ru

24 марта 2011 года на кафедре Священного писания и библейских дисциплин Свято-Филаретовского православно-христианского института состоялся семинар, посвященный обсуждению нового, еще не завершенного, перевода Евангелия от Матфея.

Данный перевод — плод многолетнего труда Михаила Селезнева, к. филол. н., зав. кафедрой библеистики Общецерковной аспирантуры (1991-2010 — главный редактор Российского библейского общества, 1996-2010 — руководитель проекта РБО по переводу книг Ветхого Завета на современный русский язык) и помогающих ему переводчиков, среди которых — Анна Шмаина-Великанова, Ирина Левинская и другие известные специалисты.

Важной особенностью настоящего перевода является то, что авторы работали в русле существующей русской церковной переводческой традиции, учитывая опыт и особенности наиболее широко используемых переводов Священного писания, прежде всего, Синодального.

Для новых евангельских переводов, претендующих на широкую, общенациональную, в том числе церковную, аудиторию, чрезвычайно важно их обсуждение в среде не только профессионалов, но и верующих людей. Участники семинара — специалисты по библейским переводам, филологии и библеистике — выразили надежду на то, что СФИ сможет и в дальнейшем быть площадкой, предоставляющей возможность церковного и в то же время профессионального обсуждения новых переводов Священного писания. Следующий семинар, посвященный обсуждению данного перевода, состоится в ближайшее время.

понедельник, 28 марта 2011 г.

Новий глава греко-католицької церкви як виклик українському православ’ю

Андрій Окара, Москва
http://www.unian.net

Учора був на інтронізації (введенні на престол) нового отця та глави Української греко-католицької церкви верховного архієпископа Святослава (Шевчука).

У мене складне ставлення до греко-католицтва: Собор 1596 року і Берестейську Унію вважаю трагедією України та Білорусі. При тому розумію, якими потужними чинниками вони стали для подальшого розвитку культури, науки, освіти, полемічної літератури, богослов’я і, зрештою, самої православної церкви.

Але вчорашня подія — безперечно, явище історичне.

Уперше в історії главу греко-католиків інтронізували на Лівому березі Дніпра — на землі колишньої Чернігівської єпархії та Чернігівської губернії — у новозбудованому Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

Людей у соборі було чимало, але складалося враження, що то чи не всі галичани, що мешкають у Києві.

Зі статусних греко-католиків на інтронізації були помічені Ганна Герман, Арсеній Яценюк, Тарас Чорновіл, Богдан Бенюк, Степан Хмара, Євген Жеребецький, Денис Шевчук. Цікаво, що серед присутніх були також «свободівці» — мер Тернополя Сергій Надал, голова тернопільської обласної ради Олексій Кайда, голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич — попри ті непорозуміння, що були останнього часу між «Свободою» та УГКЦ.

Українське греко-католицтво перебуває нині в активному пошуку своєї нової ідентичності — як геокультурної, так і геополітичної.

Попри те, що кафедральний собор УГКЦ демонстративно збудовано на Лівому березі Дніпра — навпроти Києво-Печерської Лаври, церква залишається локальною. Раніше, в добу свого відродження з кінця 1980-х, вона була суто галицькою церквою. Зараз перетворюється на загальноукраїнську і загальносвітову церкву, але церкву частини українців.

Раніше її називали «католицькою церквою східного обряду», тепер, після еволюції останніх років, як підкреслив український богослов та філософ Юрій Чорноморець, УГКЦ доречно називати «православною церквою у єдності з Римом».

Попередній глава УГКЦ, що належить до Ордену студитів і є провізантійськи налаштованим, запам’ятався, крім усього іншого, заявами про бажаність об’єднання українських східнохристиянських церков (церков візантійського обряду) в одну помісну православну церкву.

Новий глава УГКЦ, майже сорокаоднорічний Святослав Шевчук, є наймолодшим серед єпископів цієї церкви та четвертим з наймолодших серед католицьких єпископів, відомий як ще донедавна секретар та протеже Любомира Гузара, як цікавий богослов та харизматичний оратор. Народжений в Україні (а не в діаспорі), багато часу провів за кордоном.

Саме на нього покладено місію системного оновлення греко-католицької церкви та втілення в життя конфіденційного плану розвитку УГКЦ на 10 років (спочатку писався на 20 років).

Ідеологи церкви очікують, що новий глава поєднає в собі три якості, необхідні для конкурентоздатності та ефективного розвитку УГКЦ: інтелектуалізм, пасторську харизматичність та адміністративний талант.

Цікаво, що на Синоді греко-католицьких єпископів, де обирали главу УГКЦ, спочатку нібито перевагу отримав архієпископ Львівський Ігор (Возняк), але він, людина вже літня, відмовився — на користь молодого та енергійного.

Новий глава УГКЦ, верховний архієпископ Святослав (Шевчук) — це, насправді, міцний виклик усьому православному українському світу. Але виклик не агресивний чи войовничий. Це виклик щодо оновлення українського православ’я. Це виклик щодо тої місії, яку християнські церкви мусять виконувати в сучасному постхристиянському світі. Це виклик щодо інтелектуалізації церкви — як з боку церковної пастви, так і з боку кліру.

Якою може бути відповідь на цей виклик? Чи здатні православні конфесії вивести на перший план нових лідерів — яскравих, інтелектуальних, харизматичних, таких, що вміють знаходити вірний шлях до душ та сердець сучасного суспільства, особливо — до сучасної молоді?

Українська греко-католицька церква свій крок у цьому напрямку зробила. Доводиться чекати на його наслідки та на кроки православних церков.

суббота, 26 марта 2011 г.

Call for papers: “Lived religion” in the USSR: variety of everyday practices \ International Conference, 16-18 February, 2012, Moscow

“Lived religion” in the USSR: variety of everyday practices

International Conference, 16-18 February, 2012, Moscow

Call for Papers

Organizers: Center for the Study of Religion, Russian State University for the Humanities; Center of the Religious and Church History, Institute of Universal History, Russian Academy of Sciences; Forschungsstelle Osteuropa an der Universit?t Bremen

Since two last decades there have been many studies in the history of religious policies and Church-State relations in the Soviet Union; the massive archival material has been revealed and explored. There have been much fewer research on “lived religion,” religious practices, and everyday religiosity throughout the seventy-plus years of the communist rule. This conference will address these issues.

The conference will cover the entire Soviet period and all religious traditions.

We understand “lived religion,” “everyday religious practices” as including the sum total of religion-bound experiences, ideas and social behavior; both within and outside the frame allowed by the political regime; both formal and informal religiosity; both collective and individual forms.

We will explore how social, economic and political settings, in their historical dynamic, impacted everyday religiosity; how the evolution of religion co-related with milestone historical events and processes such as the two World Wars, Revolution, social purges and mass terror, ideological indoctrination, dismantling of traditional institutions, urbanization, etc..

The conference will also explore issues of relevant research methods; creating a set of appropriate theoretical categories; and defining chronological sub-periods within the Soviet history.

Here follows a tentative list of issues to be addressed:

· The impact of repressive government policies on shaping religious practices; religions’ responses to pressure and communicative breaks by inventing new forms and/or reproducing the old culture codes.

· The movements of religious reform of the early 20th century and its impact in the religious practices of the Soviet period.

· Typology and analysis of religious subcultures and niches emerged in the Soviet Union; exploring “popular”, “elite”, “official”, and “alternative” religiosity.

· Conformist, adaptive, protest and other types of responses in religious life.

· Transformation of the sacred space under repressive policies: temples, sacred places/objects, their worship and their suppression.

· Forms of religious communities: islands of religious freedom or reproduction of the Soviet authoritarian practices?

· Urban and rural religious practices; urbanization as a factor of religious change.

· Practices at the inter-religious borders: preserving identity, growing tensions, and/or inevitable interaction and alliances?

· Theoretical understanding of the meaning and real scope of secularization within Soviet “modernity project.” What happened to religion: crisis, marginality, preservation in closed subcultures, or transformation and reappearance in other forms?

· Consequences of the Soviet religious experience in the post-Soviet societies.

The conference is planned for February 16-18, 2012, in Moscow, at the Russian State University for the Humanities (RGGU). Paper proposals must include name, affiliation, title and an abstract of no more than 200 words. The applications should be sent no later than October 1st, 2011 at the email: Religion.USSR@gmail.com.

Organizing committee of the conference: Nikolai Shaburov, Nadezhda Beliakova, Ludmila Zhukova, Peter Chistiakov, Ksenia Sergazina, Nikolai Mitrokhin, and Alexander Agadjanian. Contact us by above email or by phone at the Center for the Studies of Religion, RGGU: 7-499-2506340.

Конференция “Религия в СССР: практики и повседневность” 16-18 февраля 2012 г. в РГГУ (Москва)

Религия в СССР: практики и повседневность

Анонс конференции 16-18 февраля 2012 г., Москва

Организаторы:

  • Центр изучения религий РГГУ;
  • Центр истории религии и церкви Института всеобщей истории РАН;
  • Forschungsstelle Osteuropa an der Universit?t Bremen

История религиозной политики и церковно-государственных отношений в советский период активно изучается на протяжении последних 20 лет, в течение которых был собран огромный материал. Гораздо меньше внимания уделялось религиозной повседневности, религиозным практикам – тем конкретным формам, в которых проявлялась религиозность, и тому, как она изменялась на протяжении 70 лет. Именно этим вопросам будет посвящена настоящая конференция.

Тематика конференции охватывает весь советский период и все религии.

Понятия «религиозные практики» и «религиозная повседневность» включают в себя всю сумму опыта, представлений и социального поведения, относящихся к религии; как в рамках, разрешенных советским режимом, так и вне их, как формальную, так и неформальную религиозность; как коллективные, так и индивидуальные формы религиозности; различные способы интерпретации и применения на практике религиозных норм.

Важно понять, как комплекс социальных, экономических и политических факторов – учитывая также их динамику - влиял на религиозные практики. Необходимо соотнести эволюцию религиозности с главными вехами истории: двумя мировыми войнами, революцией, социальными «чистками» и массовым террором, культом личности, разрушением традиционных институтов, урбанизацией и т.д.

Конференция также ставит задачу уточнения методов подобных исследований, выработки понятийного аппарата, а также определения хронологических рубежей внутри советского периода.

Ниже следует примерный список тем конференции:

  • Влияние репрессивной политики государства на религиозные практики; ответы религий на коммуникативный разрыв: заполнение его новыми формами и/или интуитивное воспроизводство старых культурных «кодов».
  • Движение за религиозное обновление начала XX в. и его значение для религиозных практик советского периода.
  • Типология и анализ возникших в советское время религиозных субкультур и ниш, их дальнейшей судьбы. Осмысление понятий «народная», «элитарная» и «официальная» религии, «альтернативная» религиозность.
  • Соотношение конформистской, адаптивной и протестной и др. «стратегий» религиозной жизни.
  • Трансформация сакрального пространства в условиях преследования религии (храмы, святыни, способы их почитания, борьба с ним и т.д.);
  • Формы организации религиозных сообществ: создание «островков внутренней свободы» или воспроизводство авторитарной советской модели.
  • Городские и деревенские религиозные практики; урбанизация как фактор трансформации религии.
  • Религиозные практики в условиях конфессиональной границы: защита идентичности, усиление напряжений, и/или неизбежное взаимовлияние и взаимодействие.
  • Теоретическое осмысление содержания и реальных масштабов «секуляризации» в рамках советского модернистского проекта. Кризис религии, ее маргинализация, уничтожение религиозных ценностей или их сохранение в замкнутых субкультурах, и т.д.
  • Последствия советского опыта в религиозных процессах после распада СССР.

Конференция состоится 16-18 февраля 2012 г. в Москве, в Российском государственном гуманитарном университете (РГГУ). Предложения докладов (имя, место работы, название доклада и тезисы не более 200 слов) просьба присылать до 1 октября 2011 года по адресу: Religion.USSR@gmail.com).

Оргкомитет конференции: Н.Шабуров; Н. Белякова; Л. Жукова; П. Чистяков; К. Сергазина; Н. Митрохин; А. Агаджанян.

С Оргкомитетом можно связаться: предпочтительно по указанному е-адресу, но также по телефону Центра изучения религий РГГУ: 7-499-2506340.

Новая книга издательства “Библия для всех”

Издательство “Библия для всех

РАЗМЫШЛЕНИЯ ХРИСТИАНСКОГО ВРАЧА. Александр Савченко (315 стр, мягкая обл.). В книге представлены размышления христианского пастора, врача и писателя, посвященные таким проблемам, как ревность, обидчивость, гневливость, гордость и др. Автор показывает, что основа всех болезней – грех. Сейчас люди нередко обращаются к псевдоцелителям (экстрасенсам, колдунам, прорицателям). Но от этих болезней исцелиться можно только через веру и покаяние. Врач всех врачей – Господь Иисус. Лишь Он способен избавить нас от болезней духа, души и тела.

Аккредитационный визит в Запорожский библейский колледж и семинарию

DSC06902 10 марта 2011 г. состоялся дополнительный аккредитационный визит в Запорожский библейский колледж и семинарию по программе «бакалавр» с тремя специализациями: «богословие» (4 года очно, 5 лет заочно), «церковное служение» (3 года очно, 4 года заочно), «христианское образование» (3 года очно, 4 года заочно). Состав комиссии: Сергей Рыбиков (председатель) и Тарас Дятлик. Фоторепортаж о визите см. http://goo.gl/0S0ij.

11 марта в ЗБКС прошел семинар по философии богословского образования (во свете Болонской философии высшего образования) с участием ректора, академического декана и преподавателей семинарии.

Владимир Дегтярев, ректор ЗБКС: "Мы понимаем, что живем в обществе, которое как никогда нуждается в свете Божественного откровения. Передача библейских знаний от одного поколения другому, подготовка служителей для проповеди Евангелия и выполнения Великого поручения Христа занимают важнейшее место в служении каждой поместной церкви. Запорожский Библейский Колледж и Семинария делает все возможное, чтобы помочь поместным церквям подготовить следующее поколение служителей способных нести служение в современном мире не отступая от принципов вероучения на который было основано и существует наше евангельско-баптистское братство. Наши преподаватели имеют практический опыт служения в церквях ЕХБ и обладают высокими личными духовными и моральными качествами. Академические программы колледжа и семинарии неразрывно связанны с практическим служением наших студентов. Таким образом, годы учебы не станут препятствием для служения Богу, но сделают его более плодотворным. Мы молимся о том, чтобы Господь помог вам сделать правильный выбор, и будем рады помочь вам в подготовке к такому служению. Для этого мы располагаем всеми необходимыми ресурсами".

Дополнительную информацию о ЗБКС см. http://www.zbcs.com.ua.

пятница, 25 марта 2011 г.

«МЫ ДОЛЖНЫ ПРЕПОДАВАТЬ БОЖЬЮ ЛЮБОВЬ!» - РЕЗЮМЕ МЕЖДУНАРОДНОЙ НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКОЙ КОНФЕРЕНЦИИ ПЕДАГОГОВ-ХРИСТИАН

http://risu.org.ua

В Киеве прошла международная научно-практическая конференция для учителей, директоров школ, методистов по вопросам духовно-морального воспитания учащейся молодёжи. Организаторами мероприятия выступил культурно-просветительский центр «Нове життя» при поддержке Министерства образования и науки, молодёжи и спорта Украины. Около 100 специалистов в сфере образования 14 и 15 марта обменивались опытом и планировали учебную программу на будущее. Читайте в репортаж корреспондента РИСУ Юлии Долматовой.

Не только родители сегодня бьют тревогу – работники образования также обеспокоены растущей среди украинских детей жестокостью и преступностью, бунтарским настроем, с каждым годом возрастающей наркоманией и детским алкоголизмом. Педагоги-христиане за последние 10 лет особо активизировали свои силы и знания, предложив трансформацию украинских школ путём внедрения в общеобразовательную программу предмета духовно-морального направления «Основы христианской этики». В процессе изучения этого курса предполагается «формирование у детей и молодёжи высокоморальных качеств, патриотического и гражданского сознания, ценностных ориентиров, ведущих человека путём познания Истины, Добра, Красоты» сквозь призму христианской веры.

Ситуация с изучением христианских дисциплин в Украине выглядит особенно парадоксально. В 988 году Киевская Русь  официально приняла христианство – это выдающееся событие в ее истории, во многом предопределившее дальнейшее развитие политической, общественной, культурной и религиозной жизни. Но что украинские дети сегодня знают о христианстве? Семидесятилетнее уничтожение всего святого советской властью и уже двадцатилетнее блуждание Украины по духовной пустыне сегодня продолжает разрушать христианскую мораль нашего общества.

Годы упорной работы и молитв христианских педагогов, оббивание порогов министерств и просветительская работа среди работников сферы образования и в церквах всё же принесли хорошие результаты: в 2006 году, впервые после 1918 года, Министерством образования и науки Украины был введён цикл духовно-нравственных предметов: «Этика», «Основы религиозной этики» и «Основы христианской этики».

С 2006 года шла интенсивная работа по созданию учебников, программ, методических пособий. Было немало казалось бы неразрешимых вопросов: например, как объединить подходы к христианской этике, ведь в Украине 10 (!) христианских конфессий? И ещё: кто будет преподавать предмет? Это же должны быть верующие люди + педагоги, специалисты.

Учитель-методист Татьяна Рудакова в своём докладе разъяснила участникам конференции, что вызов был брошен не только церкви, но и всей системе украинского образования: «Мы плохо знали христианство, хотя и жили в христианской стране. Кроме того, мы плохо знали этику вообще, потому что она не преподавалась будущим педагогам в университетах».

«В учебных школьных программах Иисус Христос до сих пор относится к мифическим героям, - раскрывает корень проблемы Татьяна Рудакова, - а значит вся европейская цивилизация основывается на мифе! Это подрывает наши основы как христиан и всего нашего христианского государства в целом. В детское сознание до сих пор закладывается искажённая точка зрения!»

Выход из сложившейся критической ситуации один: морально-нравственное образование на основе абсолютных духовно-нравственных христианских ценностей.

Татьяна ЯкшинаСегодня более чем в 100 школах Киева успешно преподаётся христианская этика.  Директор столичной христианской школы «Река жизни»Татьяна Якшина поделилась с участниками конференции опытом организации преподавания курсов духовно-моральной направленности на примере своего учебного заведения:

«В нашей школе практически все учителя христиане, и большинство детей из христианских семей. Но сегодня ситуация меняется – к нам приходят неверующие родители и просят принять их деток в христианскую школу.  Мы этому очень радуемся, - делится Татьяна Якшина».

Кроме украинских педагогов на конференцию были приглашены преподаватели Пресвитерианской Академии Крайст (ПАК) из США, которые провели значительную часть семинаров и мастер-классы.

Бэн ЭллисБэн Эллис – преподаватель латыни, истории и Библии в Академии. Он поделился своим значительным педагогическим опытом в сфере понятия сущности «я»,  взаимоотношений с другими и психологического здоровья учеников.  По его мнению, именно учителя должны обеспечить ребёнку моральное воспитание, которое, к стати, начинается с первых дней его жизни.

Кери Диконз, преподаватель английского и французского языка ПАК, на подробных примерах объяснила отличие христианской этики от другой морали:

«Христианская этика, или нравственное учение христианства, преподаваемая детям в школе, во многом будет определять моральные ориентиры их поведения. Оно будет  основываться на христианском представлении о природе и предназначении человека, его отношении с Богом. Христианскую этику можно назвать теорией христианского действия».

О влиянии христианской этики на формирование нравственной личности рассказала Кендра Поси, преподаватель литературы и Библии ПАК: «Христианская этика дает ребёнку сознание своего достоинства. Она формирует основания, по которым дети могут ценить себя и друг друга. По этой шкале христианских ценностей мужественный человек выше, чем трус, щедрый выше, чем скупой, самоотверженный человек выше, чем себялюбец».

Культурно-просветительский центр «Новая жизнь» подготовил для всех участников конференции подарок – учебную программу для общеобразовательных учебных заведений по «Основам христианской этики», утверждённую Министерством образования и науки Украины. Кроме того, каждый участник международной конференции стал обладателем сертификата, подтверждающего прохождение учебного курса для учителей по христианской этике.

Международная конференция из Киева перенесётся в Одессу, где ещё два дня – 17 и 18 марта – будут проходить такие же семинары для учителей-христиан.

среда, 23 марта 2011 г.

“Аналізуючи кризові явища, ми знаємо, що в Церкви Христової є відповіді на проблемні питання суспільства”. Інтерв*ю Олексія Гордєєва з Валерієм Антонюком

http://risu.org.ua

120-130 років – період нетривалий, якщо порівнювати з історією релігійних пошуків людства. Однак християнству цього було достатньо, аби створити корпус канонічної літератури, зростити орієнтованих на діалог з греко-римською культурою богословів (Тертуліан, Іполит Римський, Іриней Ліонський) та відлучити Маркіона, який запропонував свій погляд на сутність взаємин людини і Бога. А баптизмові вистачило ста тридцяти років, щоб стати в незалежній Україні четвертою за численністю вірян конфесією та зберегти цей status quo донині. Валерій АНТОНЮК, другий за відповідальністю у еклезіальній єрархії ВСО ЄХБ, погодився поговорити з РІСУ про сутність українського баптизму, його проблеми та плани.

Втрачений рай

– У лютому В'ячеслав Васильович Нестерук зустрівся з першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим у атмосфері, за словами Володимира Шушкевича, «духовного єднання та взаємопорозуміння». Чи є вже результати?

— Звичайно, за результатами цієї зустрічі були зроблені певні висновки. Принаймні, підкреслили, що держава намагається з порозумінням ставитись до проблем Церков і деномінацій. Це означає, що якихось різких рухів до негативних змін ми не бачимо. Хоча нам, звичайно, хотілось би спостерігати більший діалог між Церквою і представниками влади на всіх рівнях: і Верховної Ради, і Президента України, і міністерств. Певний діалог зберігається на рівні Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров'я, хоча ми хотіли б і там побачити більший розвиток стосунків.

— Наприклад, щодо християнської етики.

— Так, звичайно. Плюс ліцензування наших ключових навчальних закладів, визнання їхніх дипломів. Це питання є для нас дуже важливим, стояло на порядку денному протягом останніх років.

Звичайно, нас турбують такі ганебні явища, як гомосексуалізм. Ми поставили питання щодо неприпустимості надання прав на усиновлення дітей гомосексуальним «парам». Законодавство у цьому плані ще не опрацьоване до кінця, але певні рухи ми помічаємо. Нас це непокоїть. Про це йшлося під час розмови з першим віце-прем'єром.

— Після нещодавнього скасування НЕК і Держкомнацрелігій, який з травня 2009 по липень 2010 року очолював баптист Юрій Решетніков, багато віруючих чекали на офіційну відповідь баптистського керівництва. Як Ви оцінюєте ці події?

Нам взагалі важко зрозуміти ту стратегію реформ, яка тепер втілюється в органах державної влади, зокрема, щодо Держкомнацрелігій. Хоча відбулась зустріч у Міністерстві культури, яке тепер перейняло певні функції ліквідованого органу.

Ми добре розуміємо, що християнство покликане нести культуру в маси, в суспільство. Нам складно сказати, наскільки це буде ефективно, наскільки це посилить ту роботу, яку проводили раніше. Але принаймі ті стосунки, які ми вибудовували на рівні Держкомнацрелігій, зберігаються, як і вся поточна робота. Наші представники вирішують усі юридичні та організаційні питання, як і раніше. Важко судити до кінця, але хотілося б, щоб усі зміни та реформи в державних органах Церкві більше допомагали, ніж заважали.

— Якій саме Церкві?

— Усім Церквам. Всі конфесії, всі деномінації у цьому зацікавлені. Останнім часом у форматі ВРЦіРО були напрацьовані добрі стосунки, відбувались робочі зустрічі Секретаріату, зустрічі представників Церков. Тому мені здається, що ті трансформації, які відбуваються у державних органах, повинні сприяти розвитку релігійних організацій і враховувати те, що вони з’явилися не вчора.

— Яку позицію має зайняти керівництво баптистської деномінації в умовах фактичного протегування УПЦ (МП)?

— Звичайно, ми завжди виступали проти «монополізації» Церкви Христової представниками тільки однієї конфесії. Це не може бути виправданим ні з біблійної точки зору, ні з точки зору суспільного життя у нашій країни. Закон України «Про свободу совісті…», який сьогодні є чинним, підкреслює рівність усіх Церков і для нас є цілком прийнятним у цих питаннях. Також ми стверджуємо, що в умовах України цей баланс повинен зберігатись. Проте, є певні інтереси, певні «апетити» когось, хто, можливо, мислить трохи іншими категоріями. Ми ж зберігаємо спокій, тому що Україна – поліконфесійна держава; прибічниками цього стану речей ми залишаємось. Як тільки будуть суттєвіші зміни й зрушення, зокрема і в законодавчій базі, ми будемо заявляти про це набагато гучніше. Ніхто не може «монополізувати» чи «приватизувати» Церкву. Жодна церква (конфесія чи деномінація) не володіє таким правом. І тут християнам різних конфесій важливо посилатися не на традицію чи історію, а на Біблію. Церква Христова визнає одного Голову – Ісуса Христа. Протегування якоїсь однієї гілки християнства завжди приводить до ескалації, напруження в релігійному житті держави.

— До якої межі потрібно дійти, щоб протестантські Церкви виступили єдиним фронтом, без винятків?

– Ми відслідковуємо всі процеси релігійного життя в Україні. З іншого боку, постійно проводить свої зустрічі Рада Євангельських протестантських Церков, членом якої є і наш Союз. Представники усіх протестантських Церков регулярно проводять наради, вирішують нагальні питання. Готуємо важливі документи, виходимо зі зверненнями до ВРУ, КМУ, чи Президента України. Щодо цього є спільна позиція усіх євангельських Церков, з якою важко не рахуватися: протестантських Церков в Україні понад 8 000 – це значущий відсоток релігійних організацій. Ми розуміємо, що є певні наміри Православної Церкви Московського Патріархату виступати з позиції домінантної, державної Церкви. Але не завжди буває так, як хочеться. З біблійної точки зору такий підхід не витримує жодної критики. Політизація в цьому питанні очевидна, але Україна – не Росія... Ми молимось про те, щоб збереглися єдність та взаєморозуміння, щоб кожна Церква мала право звершувати свою канонічну діяльність, незалежно від політичної кон'юнктури в Україні.

— В'ячеслав Васильович Нестерук був одним з тих, чия рука підписалась під словами: «…пропонуємо зберегти єдиний державний орган у справах релігій … та забезпечити рівні права та можливості для усіх конфесій в Україні». Чи актуальна подібна позиція з огляду на сьогодення?

– Ми не хотіли би якихось різких змін. Я переконаний, що коли у державі відбуваються трансформації державних органів, повинні враховуватися позиції самих Церков і релігійних організацій. Це нормальний, цивілізований процес. Коли ж рішення приймаються однобічно, це завжди не тільки викликає заяви, а й формує позицію Церкви щодо влади. Ще раз наголошую, що збереження паритетних міжконфесійних взаємин на належному рівні й розвиток державно-церковних стосунків залишається для нас важливим завданням.

— Скасування НЕК вітають ті, хто мав проблеми з цим органом. А ось профільні аудиторії, ЛГБТ – передусім, звуть Вас «гомофобом від баптистів» через Ваші меседжі щодо гомосексуалізму. Як би Ви прокоментували це?

– Ми мали дуже гарну співпрацю з НЕК, роботу комісії вітали і всебічно підтримували. На зустрічах ВРЦіРО, Ради протестантських Церков часто був присутній Василь Костицький. Ми переконані,що це надзвичайно важлива інституція, яка захищала мораль і духовність українського суспільства. Були оформлені звернення, зокрема до Президента України, щодо збереження НЕК. Звичайно, діяльність комісії викликала певні протистояння, оскільки не тільки лунали заяви, а й велася важлива робота. Згадаймо тільки закони про заборону реклами тютюну чи алкоголю. Церква не могла такі ініціативи не підтримувати. На сьогодні ми залишаємось з твердим переконанням, що такого роду інституції в державних органах влади повинні бути. Якщо їх буде ще більше — буде ще краще.

Звичайно, така робота зачіпала інтереси сексуальних меншин в Україні. Ми також давали оцінку ситуації, говорили по це як християни, як люди віруючі. Ми розуміємо — гомосексуалізм є прокляттям для української землі. Тому така позиція є не тільки особисто моєю, а й позицією нашої деномінації. Ми молимось за цих людей, ми розуміємо, що вони на небезпечній дорозі, але не можемо сприймати такий образ життя, виправдовувати його чи просто мовчати. Тому титул «гомофоб» (сміється) звучить для когось, можливо, образливо, проте для мене – ні; я молюсь за таких людей і хотів би бачити зміну їхнього способу життя. Насправді гомосексуалізм – це рабство, з якого людей потрібно виводити і показувати цінності природної сім'ї, говорити про принципи сімейного щастя. Ми проголошуємо нормальні сімейні цінності. Ми – за родинне життя, де є «він» і «вона», де є природний зв'язок чоловіка і жінки. Це визначено Богом. На сьогодні в помісних Церквах ми проводимо зустрічі на сімейні теми, в нас є непогані ініціативи, зокрема, проект «Тиждень подружжя», який триватиме з 15 по 22 травня. Це частково є нашою відповіддю на виклики, які переживає Україна в плані таких збочень, як гомосексуалізм.

Після бою

— Після святкування в Україні 400-ліття європейського баптизму, що відбулось 2009 року мало не на державному рівні, ВСЦ ЄХБ опинився серед тих, кого Янукович навіть не поздоровив з Різдвом. Чи Ви відчуваєте зміну в ставленні влади до протестантських Церков?

— Мені здається, що це була дуже важлива подія, коли ми святкували започаткування баптистського руху в Європі, а потім і в Україні. Євангельсько-баптистський рух має свою історію, наші корені – в радикальній гілці Реформації, яка спричинила величезні перетворення в Європі. В державному контексті ми завжди приносимо певні «незручності», тому що ми – люди Слова Божого. Ми хочемо, щоби нація максимально жила за Божими законами.

Влада має здатність змінювати свої погляди: хтось більше розуміє нас, хтось не погоджується, проте теперішні прохолодні стосунки зумовлені, на мій погляд, непоінформованістю стосовно сутності євангельського християнства в Україні. ВСЦ ЄХБ – найбільший протестантський союз, який існує в Україні. Не зважати на це не можна. Минає час, і одних політиків змінюють інші – це закономірність. А Церква Христова була, є і буде звершувати свою місію.

— Ваші слова дублює вже колишній Голова УГКЦ Любомир Гузар, який у журналіКраїна висловився: «Про політику не люблю говорити. Політик нині є, а завтра нема».

— Так, саме тому ми говоримо, що політика – це мінлива погода. Церква є моральною і духовною основою учора, сьогодні й завтра. Церква не повинна втягуватись у суто політичні процеси, але ми молимось про Боже благословення і мудрість для тих, хто опікується державними справами.

— Яка офіційна позиція ВСЦ ЄХБ з приводу розгону фестивалю у Смілі?

-Відразу після інциденту ми зв'язались із представниками черкаського об'єднання і намагалися з'ясувати причини. Річ у тім, що останніми роками ми звикли звершувати служіння, будуючи добрі стосунки з місцевими органами влади. Вони базувались на довірі та порозумінні між Церквою і представниками держави. Раніше це була добра воля сторін мати партнерські стосунки задля розвитку духовних цінностей суспільства. Відмова надавати приміщення для проведення фестивалю в Смілі нам не зовсім зрозуміла. Тому були зроблені депутатські запити до Черкаської держобладміністрації та Смілянської райадміністрації. Ми отримали загальні відповіді. Тепер представники влади у Смілі намагаються вияснити все до кінця. У нас немає всіх відповідей на питання «чому?», але цей прецедент є певним питанням для самої влади, яка, напевно, розуміє, що так діяти в умовах цивілізованого суспільства не можна. Помісні Церкви діяли у рамках статутних норм і своєї канонічної діяльності.

— Якщо це дійсно прецедент, то у разі написання Вашою прес-службою офіційної заяви думка баптистів щодо події набула би набагато більшого розголосу. Проте цього не відбулось.

— Коли подавались звернення, місцева влада заявляла про свою готовність розглянути питання і дати вичерпні відповіді. Тому ми не робили офіційних заяв, чекаючи офіційних висновків. Повторюю, що міська влада говорить про свою готовність до співпраці. Якщо це відповідний підхід до Церков ЄХБ, то далі це буде видно переконливіше. Якщо це помилка, то ми сприймемо це як помилку.

— Від влади Сміли вибачень не чути?

— Вибачень поки немає. Проте на місцевому рівні має відбутися ще одна зустріч. Ми чекаємо чіткої позиції представників місцевої влади щодо інциденту.

Ідуть по плану

— Створення спеціального комітету з підготовки до Євро-2012 – результат стратегічного мислення чи рух за течією? Як іде робота?

— Євро-2012 є важливою подією у житті України. Країна до цього активно готується. Хтось планує переглядати спортивні матчі, а хтось – служити людям. Саме тому був створений спеціальний комітет, наші представники беруть участь у його роботі. Цю працю ми хотіли б поширити по всіх наших об'єднаннях Церков. На порядку денному – робочі питання: як правильно організувати, які методи для досягнення мети використовувати? Євро-2012 для нас цікавий не стільки як спортивний захід, для нас це можливість говорити людям правду про Бога, про їхнє життя, про надію отримати життя вічне. Для нас важливо зберігати духовний вплив, формувати справжні цінності українців. Ми розуміємо, що Церква має реальний шанс позитивно вплинути на моральний стан українського вболівальника під час проведення чемпіонату Європи. Тому Євро -2012 – це ще один привід для серйозного служіння нації. А взагалі ми розвиваємо багато соціальних проектів, і це природно для нас.

— Було оприлюднене бажання ВСЦ ЄХБ збільшити кількість членства удвічі. За допомогою яких засобів?

— Незважаючи на усі кризи, які сьогодні переживає Україна, ми усвідомлюємо, що Церква Христова має обітниці, дані для неї Самим Ісусом Христом. Ми молимося про помноження, про зростання, про подвоєння. Думаємо про серйозну підготовку пасторів і служителів, про посвячення нової генерації для служіння. Для нас це визначальні моменти церковного життя.

Робота з молоддю та підготовка служителів для Церкви – це найважливіше. Ми робимо акцент на якості підготовки й посвячення людей у служінні. Через це ми можемо говорити про помноження віруючих людей, які приходять до Церков ЄХБ. Звичайно, ми також звертаємо уваги на різні методи, які цьому сприяють. Наприклад, роботу в малих групах, місіонерство, про започаткування нових Церков. Поки що ми готуємо стратегічний документ про служіння Церков ЄХБ в Україні на наступні 10 років, створений спеціальний комітет, який уповноважений ці завдання опрацювати. Незважаючи на всі проблеми, ми маємо реальні можливості розвиватись. Криза – це не для нас, хоча ми усвідомлюємо, що це впливає і на Церкву. Аналізуючи кризові явища, ми знаємо, що в Церкви Христової є відповіді на проблемні питання суспільства.

— Трохи провокативне питання: куди рухається зареєстрований баптизм?

— Зареєстрований? (посміхається) Сьогодні я не бачу великої різниці між зареєстрованим та незареєстрованим баптизмом. Мені здається, що покликання баптистів (людей свідомо охрещених по вірі) залишається незмінним: воно визначається тим, що Христос сказав для своєї Церкви: «Будьте відважні: Я переміг світ». Наша ціль – максимально відповідати принципам і служінню ранньої Церкви першого століття. Це – наш орієнтир, в цьому наші пріоритети, хоча нас розділяють двадцять століть.

Український баптизм не може асимілюватись у суєтному житті, стати простим релігійним явищем. Він не може, наприклад, використовуватися з політичною метою. Але водночас віруючі Церков ЄХБ не можуть бути відокремленими від суспільних процесів, які переживає наш народ. Церква відділена від держави, але вона не відділена від народу. Ми є частиною українського суспільства і віримо, що повинні залишатися «світлом» та «сіллю» для нашої землі, приносити благословення Україні й щиро любити людей, бо їх любить Господь. Це є частиною, так би мовити, філософії служіння євангельско-баптистських Церков в Україні.

Ми стверджуємо, що на будь-які виклики у Церкви повинні бути відповіді. Насправді вона є екзегетом суспільства. Через Церкву Господь благословляє нашу землю. Тому ми як Церква Христова залишаємось у світі для служіння світові, зокрема, українському народові.

— Дякую за розмову.

Розмовляв Олексій ГОРДЕЄВ.

У Ватикані представлено декрет про реформу філософських студій у церковних навчальних закладах

http://risu.org.ua 

У Ватиканському прес-центрі 22 березня 2011 р. відбулося представлення Декрету Конгрегації в справах католицької освіті про реформу філософських студій в церковних академічних інституціях. Документ представляли кардинал Зенон Ґрохолевський та архиєпископ Жан-Луї Брюге, Префект та Секретар згаданого ватиканського відомства, а про важливість метафізики для вивчення богослов’я доповідав о. Шарль Мореро, ОП, Ректор Папського Університету святого Томи Аквінського. Про це повідомляє Радіо Ватикан.

У Декреті обговорюється роль філософії в контексті швидких культурних змін, наслідків науково-технічного прогресу та впливу гуманітарних наук. Перед обличчям «фрагментації знання» в напрямку вузької спеціалізації, яка «приводить до часткового підходу до істини» та «стоїть на перешкоді внутрішньої єдності людини», Церква, пропонуючи цілісне бачення людини та світу, «прагне зробити свій специфічний внесок, який би ефективно вплинув на культурні та суспільні проекти».

Новий документ уточнює вимоги філософського формування у церковних факультетах й університетах, яке повинно включати здобуття як знань, так і інтелектуальних навиків. «Інтелектуальні дебати в плюралістичних суспільствах, яким загрожує релятивізм й ідеології, або в суспільстві, де бракує автентичної релігійної свободи, вимагає від студентів церковних факультетів здобуття солідного філософського способу мислення. Ці навики дають можливість з точністю мислити, пізнавати та аргументувати, як також без страху та переконливо зі всіма вести діалог», – читаємо в цьому Декреті.

Під час прес-конференції кардинал Зенон Ґрохолевський зазначив, що в організації навчальних програм церковні навчальні заклади керуються Апостольською Конституцією Івана Павла ІІ Sapientia christiana (Християнська мудрість) з 1979 року. Часткові реформи відбулися наступними роками в сфері вивчення канонічного права та програм Вищих Інститутів релігійних наук. Тепер прийшов час на перегляд програм філософських студій. Префект Конгрегації католицької освіти зазначив, що причинами реформи є актуальний не надто задовільний стан філософської формації в церковних навчальних закладах, який збігається з загальною кризою філософських студій, пов’язаною з часом, коли піддається сумнівам можливість пізнання істини в сфері фундаментальних питань людського життя, а розумові загрожують скептицизм, релятивізм та утилітаризм. Про необхідність відповідних філософських студій висловився Папа Венедикт XVI, зазначаючи, що «криза післясоборового богослов’я, значною мірою, є кризою її філософських підвалин», без яких «теології бракує ґрунту під ногами».

Декрет про реформу філософських студій складається з двох частин. В преамбулі йдеться про причини та дух реформи, а в самому тексті вміщено нові норми, які замінять дотепер діючі, вміщені в Апостольській Конституції Sapientia christiana. Перегляд правил стосується як програм філософських факультетів, що надають відповідні академічні ступені в цій ділянці, так і вступної до богослов’я дворічної програми філософських студій. Детально кожну частину представив архиєпископ Брюге.

«Християнство допускає гармонію між Богом та людським розумом», – зазначив у своїй доповіді о. Шарль Мореро, додаючи, що віруюча людина не мусить протиставляти свою віру істинам, пізнаним за допомогою розуму. За його словами, важливість філософії пов’язана з прагненням людини пізнавати істину, а як показує досвід, знання філософії допомагає краще організувати вивчення інших дисциплін. «Метафізика, – підкреслив Ректор Папського Університету Святого Томи Аквінського, – прагне пізнати дійсність у цілісності, вершиною чого є пізнання Першопричини всього, та показати взаємозв’язок між різними ділянками знання, запобігаючи замкненості окремих наук на самих собі». А також теологія повинна вважати, щоб не закритися на самій собі, адже якщо так станеться, то утрудниться її діалог з іншими сферами знання та відповідь на критику віри.

суббота, 19 марта 2011 г.

ВНЗ готуватимуть бакалаврів з богослов'я

Кабінет Міністрів дозволив вищим навчальним закладам готувати фахівців з богослов`я (теологія із зазначенням конфесії) за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр.

Про це сказано в постанові Кабінету міністрів України від 17 березня.

Крім того, внесено зміни до переліку спеціальностей, за якими готують фахівців у ВНЗ за рівнями фахівця та магістра.

Відповідно до змін, у спеціальності "богослов`я (теологія)" потрібно зазначати конфесію.

http://religions.unian.net/ukr/detail/5890

Call for papers: конкурс статей для журнала “Богословские размышления”

Dear Друзья, приветствую. Хочу еще раз выразить благодарность всем, кто принимал участие в конкурсе статей для 11-го номера "Богословских размышлений", который сейчас находится на финальной стадии подготовки к печати. Будем очень признательны вам за молитвенную поддержку!

Сим письмом также хочу сообщить о конкурсе статей на следующие номера журнала:

  • №12 Вопросы миссии

  • №13 История евангельского движения в Восточной Европе

  • №14 Евангельский взгляд на православное богословие (диалог)

  • №15 Вопросы богословского образования в Восточной Европе

  • №16 Вопросы взаимоотношений между церковью и культурой


Последний срок приема статей для 12-го номера журнала, который планируется посвятить вопросам миссии, - 30 апреля 2011 г.

Отбор статей в журнал осуществляется редколлегией "Богословских размышлений" по рейтинговой системе. В связи с этим за работу над статьей авторам выделяется гонорар по следующей схеме:

  • 1-е место: $300

  • 2-е место: $250

  • 3-е место: $200

  • 4-е место: $100

  • 5-е место: $100

  • 6-е место: $100

  • 7-е место: $100


В журнал принимаются работы, максимально раскрывающие выбранную тему с указанием всех использованных источников, объемом около 1 авторского листа, то есть 20–22 страниц машинописного текста или 40 – 42 тысяч знаков с пробелами. В начале статьи должна быть приведена аннотация (500-1000 знаков с пробелами). В конце статьи – краткие (до 500 знаков с пробелами) сведения об авторе.

Материал должен быть предоставлен в электронном формате Word, шрифт Times New Roman, размер 12 pt (сноски 10 pt), А4, полуторный интервал, текст по левому краю, сверху и снизу 2 см, слева 2,5 см, справа 1,5 см, нумерация страниц снизу справа. Сноски оформлять через меню: вставка/сноска/обычная и автоматическая. В правом верхнем углу Ф.И.О. автора (полностью), далее по центру заглавными буквами название
статьи.

От имени офиса ЕААА, Тарас Дятлик.

*   *   *   *   *   *   *

Главная особенность журнала «Богословские размышления» – статьи на русском и английском языке (перевод предоставляется автором), что позволяет существенно расширить читательскую аудиторию. Журнал выходит, как правило, два раза в год, объемом в 250-300 страниц и распространяется по подписке как в странах Восточной Европы, так и в англоязычном мире.

К написанию статей в журнал привлекаются авторы из разных богословских учебных заведений. Межшкольный статус «Богословских размышлений» обусловливает создание редколлегии из числа авторитетных специалистов в разных областях богословия, состав которой утверждается Советом ЕААА.

Статьи публикуются на языке оригинала и в переводе на русский или английский язык, представленном автором. Статьи принимаются только в электронном виде, редколлегией не рецензируются и не редактируются. Возможна только незначительная стилистическая правка и работа над их оформлением. Все изменения после верстки статьи согласовываются с автором. При публикации сохраняется копирайт автора.

К публикации в журнале принимаются статьи, написанные в евангельской традиции и соответствующие Исповеданию веры ЕААА, независимо от конфессиональной принадлежности автора. Предпочтение отдается разработкам с оригинальным авторским подходом и глубоким раскрытием узко сформулированной темы, а также статьям, которые написаны национальными авторами.

Автор направляет готовую статью на русском, украинском или английском языке ответственному редактору на адрес tdyatlik@e-aaa.info, который отправляет пакет статей всем членам редколлегии без указания имени и фамилии авторов. Члены редколлегии, изучая все поступившие статьи, выставляют баллы. Первые семь статей, набравшие наибольшее количество баллов по рейтинговой системе, публикуются в очередном выпуске журнала.

После утверждения статьи редколлегией, не позже, чем через месяц, от автора ожидается окончательный текст статьи на языке оригинала с переводом на английский или русский язык, после чего автор получает гонорар в соответствии с рейтинговой позицией статьи. Редакция, по необходимости, оказывает помощь в редактировании статей на русском, украинском и английском языке.

По всем вопросам относительно журнала «Богословские размышления» или публикации статей пишите, пожалуйста, на электронный адрес tdyatlik@e-aaa.info.

*   *   *   *   *   *   *

Если у вас есть друзья, знакомые, сотрудники или др., интересующиеся богословским образованием на пост-советском пространстве, вы можете предложить им подписаться на ПАНОРАМУ ЕААА.

Для этого необходимо отправить пустое письмо на адрес eaaa-panorama+subscribe@googlegroups.com или запрос на адрес tdyatlik@e-aaa.info, или же зайти на http://panorama.e-aaa.info и воспользоваться службой подписки Google Groups: вписать адрес своей электронной почты в поле "Subscribe to EAAA Panorama" и нажать кнопку "Subscribe". Чтобы отписаться от получения ПАНОРАМЫ ЕААА, отправьте запрос на адрес tdyatlik@e-aaa.info, указав адрес, который необходимо отписать.

Если у вас есть аккаунт на @gmail.com, вы можете посмотреть все предыдущие письма группы eaaa-panorama@googlegroups.com со страницы http://groups.google.com/group/eaaa-panorama.

пятница, 18 марта 2011 г.

Председатель Российского союза евангельских христиан-баптистов Алексей Васильевич Смирнов дал интревью Порталу Credo.Ru.

Алексей Смирнов: "РС ЕХБ не нуждается в революции"


– Заметно ли Вы повышение общего интеллектуального уровня братства в целом? Приходят ли в Союз новые интеллектуальные силы в лице интеллигенции?

– Кто знает историю РС ЕХБ, тот знает, что Союз вышел из советской системы, где существовала государственная программа, согласно которой все евангельские христиане фактически не имели возможности учиться в вузах. Это была сознательная программа, чтобы представлять баптистов как дремучих сектантов. Тем не менее, баптисты обучение считали очень важным. Я, будучи еще в Совете церквей, сам обучался в подпольном учебном заведении и потом учил других. Поэтому российские баптисты – это люди просвещенные и образованные, только это вопрос времени.

Очень важно, что к руководству нашего Союза пришли более молодые люди, а значит образованные, имеющие светское и богословское образование. Эта тенденция растёт.

Сейчас мы говорим о том, чтобы была программа повышения квалификации действующих пресвитеров. На волне 90-х в число пресвитеров попали добрые, верные люди, но не всегда имеющие образование. Это не установка нашего братства, это, к сожалению, сложившаяся ситуация. У нас не было другого выхода. Такая же ситуация происходила и в Православной Церкви.

У нас существует несколько семинарий, и мы всеми способами стараемся повышать образовательный уровень служителей. Также практически во всех церквях нашего братства существуют воскресные школы для взрослых и для детей.

Читать интервью…

среда, 16 марта 2011 г.

Християнство залишається домінуючою релігією в Україні – звіт Держкомнацрелігій

КИЇВ – Кількісні показники діючих в Україні релігійних організацій свідчать про домінування в Україні християнства.

Такий висновок можна зробити зі статистичних даних Держкомнацрелігій станом на початок 2011 року про мережу церков і релігійних організацій в Україні, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Кількість релігійних організацій за конфесійною ознакою свідчить, що християнство залишається домінуючою релігією в Україні. При цьому серед усіх християнських напрямків найширше в Україні представлені православ’я та протестантизм.

Найбільше поширено в країні православ’я, яке представлено 18361 релігійною організацією (+387, порівняно з минулим роком), що складає 51,2% від загальної мережі релігійних організацій України.

Не зважаючи на чималий приріст православних парафій протягом року, водночас спостерігається зменшення їх питомої частки у релігійній мережі України (-0,6%) у зв’язку із збільшенням кількості громад інших конфесійних напрямків.

Церкви протестантського напрямку представлені в Україні 10411 релігійною організацією (+226), що складає 29% від загальної кількості – трохи більше, ніж у минулому році.

Найчисельнішою по кількості релігійних організацій залишається Українська православна церква (в єдності з Московським патріархатом), яка налічує 12342 релігійні організації (парафії, єпархії, монастирі, братства, місії, духовні навчальні заклади тощо). В УПЦ налічуються 12043 парафії (+253), що, як і минулого року, складає 67,4 % усіх православних громад країни.

За нею слідує Українська православна церква Київського патріархату, яка налічує 4538 релігійні організації. УПЦ КП об’єднує 4401 релігійну громаду (+120), що складає 24,6 % усіх православних громад (+0,15%).

У свою чергу Українська автокефальна православна церква налічує 1227 релігійних організацій та серед них 1190 парафій (-7).

Українська греко-католицька Церква налічує 3825 релігійних організацій, серед яких 3647 – парафії (+48). Римсько-католицька церква в Україні представлена 1086 релігійними організаціями, з поміж яких 1004 парафії (+5).

Серед церков протестантського напрямку найбільш чисельним є Всеукраїнський Союз об’єднань євангельських християн-баптистів – 2735 релігійних організацій, серед яких 2569 церковних громад (+6).

Наступним слідує Всеукраїнський Союз Церков християн віри євангельської – п’ятидесятників, до складу якого входять 1711 релігійних організацій, з котрих 1612 громад (+19). Трохи менш чисельною є Церква адвентистів сьомого дня, що налічує в Україні 1074 релігійні організації та з поміж них – 1056 громад (+4).

В Україні налічується 303 іудейських релігійних організацій, з яких 276 – громади (+6).

Іслам у країні представлений низкою духовних центрів і управлінь. Усього налічується 1208 релігійних організацій мусульман, серед них – 1193 релігійні громади (+19). Найбільше мусульманських громад розташовано у Криму, Херсоні та Донецьку.

В Україні існують і інші конфесійні напрямки, але їх кількісні показники є незначним. На сьогодні також зареєстровано 12 міжконфесійних релігійних організацій.

Як повідомляв ІРС, Державний комітет у справах національностей та релігій підготував щорічні статистичні звіти, в який відображаються різні показники розвитку релігійної діяльності в Україні.


Інститут релігійної свободи, м.Київ

Чого не варто писати у соціальних медіа




Отар Довженко


«Віртуального світу» не існує.
Все, що ви пишете у блозі, фейсбуку чи твітері,
може бути використано проти вас.
Ці поради допоможуть вам бути обережними,
не впадаючи в параною.




Багатьом своїм користувачам, – новачкам особливо, – інтернет дає відчуття свободи, необмежених комунікативних горизонтів, безкарності, відірваності від обридлого реального світу. Анонімність, яка була стандартом для цілих віртуальних культур, підживлювала віру у неметафоричний «віртуальний світ», де ваші віртуальні дії можуть мати лише віртуальні наслідки. Часи й стандарти змінюються, й інтернет швидко втрачає ознаки іншого виміру і стає продовженням реального життя, тож усе, що ви пишете у своєму блозі, фейсбуку чи твітері, може бути використано проти вас.

Виробниче

Навіть якщо ви не підписували ніяких зобов’язань про нерозголошення, і ваш роботодавець, на відміну від балтиморської тюрми, не вимагає від вас разом із резюме логін і пароль від вашого фейсбуку, забагато триндіти про роботу в блогах і соцмережах небезпечно, адже наслідком часто бувають догани й звільнення. Для цього не обов’язково мати свого шефа у френдах – рано чи пізно все таємне стане явним.

- Ну як жеж за***ла ця робота і цей ***аний шеф!

Це може стати вашим останнім дописом на посаді, яку ви дотепер обіймали. Якось мені довелося підказувати своєму колезі, щоб він принаймні ховав пости про ненависть до роботи, – знайоме всім офісним працівникам почуття, – під замок. Утім, анонімність і замок не врятували іншого мого знайомого від звільнення після того, як він зопалу обізвав свого шефа міцним слівцем. Авторство було встановлено без допомоги спеціальних технологій чи служб – хтось із френдів щось бовкнув комусь, хто, у свою чергу… Може, вас і не звільнять одразу, але зіпсуті стосунки з керівництвом неодмінно позначаться на ваших кар’єрних перспективах.

Японці прекрасно придумали з манекеном шефа, який можна гамселити в обідню перерву для розрядки. Але поки в нас таке не заведено, вчіться тримати свою ненависть до роботи і шефа в собі.

- Ой, та які там таємниці…

Місяць тому співробітнику українського авіапідприємства, який виклав на інтернет-форумі креслення нового військового літака, дали два з половиною роки. Він, напевно, теж уважав, що в цих кресленнях немає нічого особливого. Як і ви, коли пишете у блозі «ура, дали конверт із чорною частиною зарплати!».

Існує єдина ситуація, в якій ви можете без остраху ділитися з френдами й відвідувачами вашої сторінки внутрішньою інформацією з роботи: якщо ви приватний підприємець і самі собі роботодавець. І то лише в разі, якщо ця інформація не стосується ваших контрагентів. За інших обставин ви не можете бути певні, що навіть найневинніші факти, які ви переповідаєте, – ба навіть сам факт того, що ви щось комусь переповідаєте, – не викличе заперечень у начальства або прес-служби. Найімовірніше, якщо ви запитаєте прямо, що можна розповідати в соцмережах про роботу, відповідь буде «нічого». Можете спробувати, якщо не вірите.

Несхвальне ставлення начальства до балачок про роботу в соцмережах дуже ймовірне, тож краще уникати подібних тем без крайньої потреби.

- Дружині сказав, що до шефа, шефу – що до дружини, а сам…

Звільнення чи догана через «лікарняні», які не заважають працівникам зависати в соцмережах чи писати у блог, є досить поширеним явищем. Називаючи поважну причину для відлучки з роботи, старайтеся дотримуватись легенди і не викладайте в мережу фото з пікніка, який відбувся якраз тоді, коли ви мали валятися з температурою в ліжку. Навіть якщо не звільнять, утратите довіру.

Краще не обманювати, а якщо робите це – поводьтеся однаково і в реалі, і в мережі.

- Це моя приватна територія, немає чого шпигувати!

Цей суто емоційний аргумент рідко коли спрацьовує, і, що найголовніше, не поверне вам утраченого авторитету та довіри. Ви присоромите одне одного, але правим залишиться той, хто підписує платіжні відомості. Особливо нерозважливо вдаватися до цього аргументу, якщо предметом конфлікту стали дописи, зроблені в робочий час. Та в будь-якому разі, інтернет – громадське місце, і ваше «володіння» частинкою серверного простору Google, SUP, Facebook, «Вконтакте» чи «Одноклассников» цього не змінить.

Ви відповідаєте за всю інформацію, яку розміщено вашими руками в інтернеті, незалежно від статусу і рівня приватності того місця, де ви її розмістили.

До речі, якщо ви ще вчитеся, тимчасово безробітні, займаєтеся фрилансом або приватним підприємництвом, також варто мати на увазі, що потенційні роботодавці або партнери, ймовірно, погуглять ваше ім’я, зазирнуть на сторінку в фейсбуку або попитають у спільних знайомих, які підкинуть їм адресу вашого зашифрованого щоденника чи твітера. Ці люди судитимуть про вас за тим, що побачать на цих сторінках, не меншою мірою, аніж за вашою зовнішністю або відповідями під час співбесіди. Якщо на співбесіді ви справили чудове враження на майбутнього шефа, але у вашому блозі є відео групи Necrocannibalistic Vomitorium і заклики до винищення всіх людей, не дивуйтесь, якщо ви не отримаєте роботу в приватній клініці або редакції дитячого журналу. Західні колегирадять тримати публічні представництва в соцмережах і блоги в чистоті, а відтягуватися деінде – наприклад, на 4chan.

Особисте

Віртуальний простір – прекрасна нагода для багатьох вилити душу й висловити наболіле. «Литдибри» (від lytdybr – «дневник», набраний не тією розкладкою), себто дописи про особисте, було оголошено поганим тоном у блогах на пострадянському просторі, але соціальні мережі забезпечили цьому жанрові друге дихання. У затишному закутку віртуального простору так хочеться бути щирим…

- Він (вона) не дізнається

За підрахунками американців, активність у соціальних мережах вийшла на перше місце у рейтингу найпоширеніших причин розлучень. Дедалі частіше доказами в судових процесах із розірвання шлюбу стають статуси, лайки і фото з профайлів. Однак досі знаходяться наївняки, які впевнені, що їхня половинка а) не те що в інтернет не лазить, а навіть не знає, як вмикається комп’ютер; б) не цікавиться їхнім потаємним життям; в) навіть якщо зацікавиться й залізе, то не зуміє простежити і зрозуміти, що до чого. Що міцнішою є ваша впевненість у цьому всьому, то більшим буде здивування, коли виявиться, що він (вона) все знає.

Це стосується не лише флірту, інтрижок та інших неподобств, але й, наприклад, нарікань на низьку якість виконання подружніх обов’язків, відмову виносити сміття або просто висловлювань, зміст яких кардинально відрізняється від того, що ви звикли казати вашій половинці. Навіть якщо у ваших дописах не буде нічого страшного, близька людина може бути прикро вражена тим, що ви ділитеся сокровенними подробицями ваших стосунків із «усім світом» – навіть якщо це читає лише група найближчих друзів.

Загалом, якщо ви здатні опанувати себе й не хочете псувати стосунки, краще не писати про близьких людей нічого, що ви не готові повторити їм особисто. В принципі, про неблизьких теж.

- У мене все під замком

Уявлення про те, що ви контролюєте поширення своїх дописів, обмеживши їхню аудиторію кількома десятками довірених осіб, є цілковитим самообманом. Інколи він набуває групових форм, – прикладом є girls-only спільноти, учасниці яких чи то не знають, чи то вдають, що не знають про численних «підглядачів» чоловічої статі, які в той чи інший спосіб довідуються, «про що говорять жінки». Бути впевненим у сталій щирості та вмінні берегти секрети кількох десятків юзерів, яких ви часом не знаєте в реалі й добираєте за цілком віртуальними ознаками, значить грати у російську рулетку.

Абсолютно все, що стосується третіх осіб, написане «під замком», має шанс бути донесеним до цих осіб.

- Звідки відомо, що це я?

Є, звісно, геніальні стилізатори, здатні зашифруватися так, що ніхто їх не розпізнає. Але в більшості випадків упізнати аноніма за стилем, специфікою синтаксису та пунктуації й іншими добре знайомими друзям і близьким ознаками дуже легко. Свого часу, коли головним форматом онлайн-спілкування був чат, людина могла мати сто чи двісті нікнеймів, але щоразу бути розпізнаною спостережливими колегами. Ми не настільки добре знаємо себе, щоби повністю приховати свої особливості від стороннього ока. Знов-таки, серед утаємничених може знайтися хтось, хто свідомо чи з необережності розкриє ваше інкогніто. Нарешті, існують кеш, кукіз, журнал браузера й тому подібні місця, де ви неодмінно наслідили. Коли ж усе розкриється, ваше прагнення сховатися може бути сприйнято як ознака «подвійного життя», якщо не чогось гіршого.

Намагатися бути анонімом для тих, хто вас добре знає, – погана ідея.

- Батьки? Діти? Ой, не смішіть!

Наші батьки й діти розвиненіші, ніж нам видається. Якщо сьогодні вони ще не знають, із якого боку сідати за комп’ютер, завтра хтось може їм показати, – і не факт, що вас про це попередять. Тож зустріч із старшим чи молодшим поколінням на просторах мережі може стати сюрпризом, не обов’язково приємним. Погано знайомі з нетикетом і специфікою онлайн-спілкування, батьки можуть бути глибоко вражені тим, що ви собі дозволяєте в мережі, й відразу перейти в атаку. Підлітки дають собі з цим раду, але, якщо вам тридцять, чи готові ви вислуховувати від своїх батьків зауваження і претензії щодо непристойних слів, напівоголених фото, масних анекдотів і тому подібного контенту вашої сторінки? Чи все, що ви пишете у фейсбуку, твітері або блозі, ви готові показати своїм дітям?

Батьки, діти, родичі заявляють свої права на присутність у вашому «віртуальному житті» так само, як вони присутні в житті реальному, і ви не маєте об’єктивних підстав їх туди не пускати. Терпіть і фільтруйте, що пишете.

Загалом, будь-якій людині, яка намагається жити подвійним (потрійним, множинним) життям, сподіваючись на те, що ці різні життя не перетнуться, не позаздриш. Але в інтернеті, попри весь його дух анонімності, ймовірність такого перетину вища, ніж у реалі. Якщо ви не готові до цього, краще не грайте з вогнем.

Кримінальне

«На цих вихідних їдемо всією родиною в Карпати, на лижі», – пишете ви у фейсбуку. «Ага-а!» – прочитавши це, думає типок, який знає вашу адресу і вправно користується відмичкою. Параноя? Злодії не користуються фейсбуком? Ось в Америці так не думають. Нам до Америки далеко, але серед вітчизняних вуркаганів, безперечно, знайдуться й такі, що здатні опанувати фейсбук і телефонну базу. Крім квартирних злодіїв, є ще кіднепери, педофіли, терористи й тому подібні категорії лиходіїв, зустріч із якими малоймовірна, але не виключена.

- Та звідки їм знати, де я живу?

Нещодавно журнал Wired продемонстрував своїм читачам, як легко вторгнутись у їхню приватність, використовуючи лише відкриті джерела. Навіть якщо ви живете не за місцем прописки, а вашого телефону немає в базі, за роки віртуальної активності ви багато разів прямо чи опосередковано повідомляєте, в якому районі, на якій вулиці живете, що бачите з вікна, на якому поверсі. А також де працюєте, в якій школі вчиться ваша дитина, до якого фітнес-центру ходите на вихідних. Подібні «самовикриття» бувають не щодня, але час у зловмисників є, і методологією спостереження вони володіють.

Пересічний користувач соціальних медіа повідомляє про себе все, що треба знати зловмисникам.

- Чому це маю бути саме я?

А чом би й не ви? Ви сфотографувалися біля своєї нової машини, похвалилися золотими прикрасами чи айфоном, пожалілися, що сьогодні міняли долари за грабіжницьким курсом, повідомили з полегшенням, що нарешті продали квартиру бабусі, у вашому профайлі написано, що ви CEO, у фотогалереї – знімки з недавнього вояжу на Майорку. Далі – справа техніки.

До інтернету зловмисники дізнавалися про місця, де щось погано лежить. Інтернет полегшив їм це завдання.

- То що ж, узагалі нічого не писати?

Звісно, провести все життя в страху перед злодіями – це ще гірше, ніж бути раз обкраденим. Але можна знизити рівень небезпеки, якщо просто бути обачнішим. Зловмисники – це якраз та публіка, яку в більшості випадків зупинить «замок» на ваших записах. Будьте скромнішими, не розповідайте про зарплату, дорогі покупки й поїздки. Діліться планами на вакації та свята лише з найближчими людьми. Оскільки однією з найпоширеніших і найпереконливіших бандитських погроз є «ми знаємо, до якої школи ходить твоя дитина», старайтеся не повідомляти подібної інформації про дітей хоча б у загальному доступі.

Наші діти, до речі, самі не від того, щоб розповісти випадковому віртуальному знайомому про те, що ключ під килимком, а гроші в тумбочці. Тож подбайте чимскоріше про їхню медіаосвіту, якщо вони ще до вас дослухаються.








Оригінал знаходиться за адресою: http://osvita.telekritika.ua/material/1921

 

Науково-практичний семінар «Небезпека псевдо-християнського світогляду на прикладі мормонів», 9 квітня 2011 року

Інформація від Івана Кундеренко

Запрошуємо пасторів, викладачів навчальних закладів та усіх християн, яким не байдужа до апологетика.

Хто організує семінар: Центр апологетичних досліджень (www.apologetika.org.ua) і Київська богословська семінарія (www.ktsonline.org).

Кількість місць обмежена, тому попередня реєстрація обов’язкова. Зареєструватися можна на сайтах зазначених вище, або у робочий час телефоном: +380-44-563-2499 (прохання телефонувати із 10:00 до 16:00,
пон. – п'ят).

Чому вам потрібно прийти на семінар:

  • Кількість мормон у всьому світі дуже сильно зростає.
  • Минулого року мормони відкрили у Києві свій храм, ще більше зміцнивши свою присутність в Україні і всій Східній Європі.
  • Християни надто мало знають про мормонізм, щоб розпізнати небезпеку псевдо християнського світогляду мормонів і протиставити цьому світогляду істину Христову.

Деякі теми семінару:

  • Чи дійсно наша Біблія настільки перекручена, як стверджують мормони?
  • Про що пишеться у Книзі Мормона? Чи дійсно ця книга стародавня?
  • Що відповісти мормонам, коли вони звинувачують християнську Церкву у «повному  відступництві»?
  • Що говорили засновники мормонів про Бога Отця і Ісуса Христа?
  • Як розпочати розмову із мормоном і уникнути помилок у розмові?
  • Як реагувати на аргументи мормонів?
  • Як найкращим чином ми можемо закликати мормон серйозно замислитися, де вони будуть проводити вічність?

Розклад семінару

  • Дата: 9 квітня 2011 року
  • Початок: 9:30 ранку (реєстрація починається із 8:30), орієнтовний час завершення — 17:30
  • Вартість: 80 грн (містить у собі вартість обіду, перерв на каву і друкованих матеріалів).
  • Місце проведення: конференц-зал Київської богословської семінарії, вул. Горлівська, 75, Київ.
  • Проїзд: від м. Дарниця або м. Харьківська - автобусом №45 до зупинки "вул. Тростянецька" від м. Позняки - автобусом №513, №445 до зупинки "Харківське шосе".
  • Довідки за тел.: +380-44-563-2499 (прохання телефонувати із 10:00 до 16:00, пон. – п'ят)

Інформація про доповідача: 

Біл Макківер є засновником служіння «Дослідження Мормонізму», яке виникло у 1979 році. Це служіння було створено із метою ознайомлювати дітей Божих  із відмінностями між Мормонізмом і Християнством. Також Біл сам наполегливо працює із колишніми і теперішніми прихильниками церкви Святих Останніх нів. Він ділиться Божим Словом із ними.  Бог дозволив Білові написати кілька книг, серед них:

  • Відповідаючи на питання мормонів (1991),
  • Питання, які треба задати твоєму другу Мормону (1994), 
  • Мормонізм 101 (2000), 
  • Власними словами: збірка цитат мормонів (2009).

Біл Макківер є редактором публікації Дослідження Мормонізму, яка виходить один раз у два місяці і, завдяки служінню його організації, розповсюджується безкоштовно. Протягом п’яти років він був ведучим радіо ток-шоу Точка зору на мормонізм, яке транслюється у графстві Сан-Дієго. Він також був спеціально запрошеним гостем на багатьох християнських та світських ток-шоу по всій країні.  Глибокі знання історії та доктрин Мормонізму призвели до того, що Біла запрошували у велику кількість церков, а також на численні конференції, Біблійні коледжі і семінари у Сполучених Штатах та в інші країни.  Біл одружений, його дружину звати Тамар, вони живуть у Солт Лейк Сіті (місті відомому великою кількістю мормонів).  В них троє дорослих дітей: Крістен, Кендра і Джамін, а також вісім внуків.

пятница, 4 марта 2011 г.

Семь магистров богословия получили дипломы в Московской богословской семинарии

http://www.moscowseminary.org

10 февраля в Московской богословской семинарии ЕХБ прошел торжественный выпуск группы первого набора магистерской программы. До конца программы дошли семь человек, которые успешно защитили дипломную работу и получили диплом магистра богословия в области пасторского служения. В группе есть и другие студенты, которые выполнили требования академической программы, но отложили защиту магистерской диссертации на несколько месяцев. Опыт проведения магистратуры в обновленной семинарии оказался успешным, и совет попечителей принял решение о проведении второго набора на эту программу уже в этом году.

На церемонии вручения степеней присутствовало много гостей. Среди них были экспредседатели Союза ЕХБ Ю.К.Сипко и П.Б.Коновальчик, первый ректор МБС А.П.Козынко, члены совета попечителей И.Чапман и Т.Роджерс. Слова напутствия студентам произнес член Совета наставников МБС В.А.Мицкевич. Все выступавшие на церемонии подчеркивали большую значимость личной посвященности студентов служению и ответственность за возложенную честь носить звания магистра служения Российского союза евангельских христиан-баптистов.

Де шукати зразок? Сучасне богослов’я в університеті і досвід минулого Київської Духовної Академії

Володимир ВОЛКОВСЬКИЙ
http://risu.org.ua

Коли заходиш до сучасного ВНЗ або береш участь у якій-небудь українській науковій конференції, коли читаєш статті сучасних вчених, підручники із якихось наук, або сам навіть заходишся, щоб написати щось наукове, але найбільше – коли дивишся на сучасні реалії української науки, починаючи від студентських років, закінчуючи міжнародними конференціями або НДІ, задаєшся питанням – а  що власне між усім цим є наукою?

Між прагматикою потреби здобуття вищої освіти, внутрішньою логікою ієрархічної системи Міністерства освіти і науки, субординацією різноманітних чинів та посад, який наче відсилають до якогось наукового статусу, - де серед усіх пертурбацій перебуває власне наука? Чи є наукою певна діяльність із пізнання дійсності, поняття про яке можна відшукати у словнику – але яким чином це визначення відноситься до поважних чинів у смокінгах, що сидять у конференційній президії, до студентів, що переймаються, як скоріше здати іспит із якоїсь дисципліни, викладачів, які стурбовані тим, як вичитати власний предмет, забезпечити більш-менш задовільний рівень балів у студентів, при цьому задовольнити вимоги кафедр, деканатів, ректоратів, і своїх колег? Чим стосується така система одностороннього звязку, у якій кожен діяч має власну прагматику, яка далека від мети суто наукової, науки як явища духу, як діяльності людського пізнання? Як вимога обєктивності та безсторонності науковця, примат цінності знання, може бути реалізований в системі, де твій науковий статус, який дає можливість впливати на розвиток науки, вимірюється інституційними етапами інтеграції до «академічного співтовариства» через визначені обмежені акти ініціації науковця – написання диплома, дисертації тощо? Зрештою, як принцип всезагальної рівності перед істиною та незламна першість наукової правди може реалізуватися, коли треба пройти ці тривалі етапи ініціації у громаді багатьох науковців, котрі мають певні власні позанаукові упередження і побажання, не завжди будучи еталоном лицаря науки, і коли вчений опиняється перед колізією – висловити істину за його переконанням а чи не суперечити впливовій особі професора, який завдяки академічній інституціональній системі має владу над твоїм подальшим науковим життям?

Читати всю статтю…