Тези доповіді для Всеукраїнської науково-практичної конференції
«Богослов’я в Україні: організаційний та освітньо-науковий контекст»,
яка відбулася 2-3 квітня 2013 року на базі НПУ ім. М.П. Драгоманова
Цей тезисний список з 24-х ключових викликів (деякі з них сформульовані у формі запитань), що на сьогоднішній день стоять перед керівним та викладацьким складом духовних навчальних закладів, був укладений (1) на основі опитування богословських семінарій, (2) з врахуванням рекомендацій акредитаційних комісій, та (3) особистих спостережень в результаті візитів в духовні вузи і зустрічей з їх керівництвом.
Виклики згруповані у шість категорій (від загального до окремого): (1) виклики глобалізації, (2) виклики контекстуалізації духовних вузів до українського церковного та освітнього контексту, (3) виклики щодо бачення та місії духовних вузів, (4) академічні виклики, (5) фінансові виклики, та (6) виклики у стосунках з державою.
Наостанок, варто зауважити, що цей список не є вичерпним, і що керівники та викладачі євангельських духовних навчальних закладів продовжують активно шукати шляхи вирішення питань (хоча з різною швидкістю і різними методами).
А. Виклики в контексті глобалізації
1. Богословські освітні програми мають бути національно орієнтованими, чи максимально враховувати процеси глобалізації і взаємодію на міжнародному рівні у формуванні змісту українського євангельського богослов’я та євангельської богословської освіти? Духовний навчальний заклад має працювати в рамках деномінації, конфесії, чи виходити у загально-християнську національну чи міжнародну площину?
2. Як задовільнити потреби національних помісних церков, і в той же час максимально відповідати академічним стандартам міжнародного освітнього співтовариства (в тому числі, і Західного)?
3. Зростає мобільність студентів і викладачів (що призводить до зменшення кількісті штатних викладачів в «традиційних» духовних вузах; у студентів, які знають англійську мову, є можливість отримувати богословську освіту в Західних богословських навчальних закладах через online-навчання). Зростає мобільність навчальних програм (очна, очно-заочна vs дистанційна форма освіти).
Б. Виклики контекстуалізації
4. Пріоритетом для освітніх програм має бути акцент на проблематиці Церкві чи суспільства? Наскільки освітня богословська програма і спеціалізації мають враховувати соціальний, економічний, політичний і урбаністичний контекст України? Які відповіді може запропонувати євангельська Церква через освітні програми на сучасні соціальні, економічні, політичні і урбаністичні виклики в контексті України?
5. Євангельська богословська освіта останніми роками тяжіє до філософського богослов'я і релігієзнавства («захоплення релігійним філософствуванням»). Продовжується активний пошук «золотої середини» для богословських програм: між академічними стандартами та очікуваннями помісних церков.
6. Як навчити студентів зберегти вірність тому, що написано у Святому Письмі (тому що освіта є «духовною», «богословською»), і в той же час навчити їх жити в сучасній українській культурі, яка постійно динамічно змінюється?
7. Що має стати базовим центром для формування ключових положень філософії богословських освітніх програм:
- Державний університет?
- Християнський університет приватної форми власності?
- Богословська семінарія?
- Помісна євангельська церква?
8. Брак плідної співпраці між богословськими навчальними закладами різних деномінацій (з самих різних причин). Дуже часто постає питання: а потрібна взагалі співпраця між богословськими вузами різних деномінацій та конфесій?
В. Виклики баченню та місії духовного навчального закладу
9. Що має бути пріоритетом євангельського духовного навчального закладу: навчати вчених-богословів, чи навчати служителів Церкви?
10. Надати можливість отримати богословську освіту в семінарії всім бажаючим прихожанам на базі богословської семінарії, чи розвивати різні освітні програми богословського спрямування на базі помісних церков?
11. Яким чином балансувати академічну, духовну і практичну складову в процесі богословської освіти?
12. Майже відсутній активний «запит» з боку помісних церков на підготовку професійних служителів церков, тому що в українських євангельських церквах все ще домінує погляд, що пасторське служіння не є професійною діяльністю. Слід зауважити, що ситуація починає змінюватися — все більше помісних церков беруть пастора на утримання. Але це поки що майже не впливає на «запит» в плані богословської освіти пасторів, яких церква бере на утримання. Тому серйозною проблемою є працевлаштування випускників богословських навчальних закладів (з різних об'єктивних і суб'єктивних причин) по спеціалізації.
Г. Академічні виклики
13. Більшість викладачів недостатньо задіяні в богословських дослідженнях. (З метою спонукання викладачів до дослідницької діяльності створений Ресурсно-дослідницький центр Євро-Азіатської акредитаційної асоціації). Ректорам потрібно розвивати особисту дослідницьку культуру, проректорам потрібно включати дослідницьку діяльність викладачів в навчальний план.
14. Недостатня кількість богословських посібників, написаних національними авторами, що є результатом низької дослідницької активності педагогічного складу духовних навчальних закладів.
15. Через те, що в багатьох навчальних закладах більшість викладачів є «запрошеними» [part-time], та через недостатню кількість штатних викладачів, духовному вузу важко створити богословське педагогічне співтовариство.
16. Освітній рівень певної кількості абітурієнтів не відповідає вимогам приймальних комісій, що згодом призводить до академічної неуспішності в процесі навчання. Певна кількість абітурієнтів приходить на вступні іспити в духовний вуз вже після того, як вони (з різних причин) не змогли вступити до університету або інституту.
17. У певної кількості студентів відсутнє ясне розуміння відносного того, з якою метою вони отримують богословську освіту.
18. Занадто велика залученість в церковне служіння студентів-заочників, що впливає на якість їх навчання через брак часу для читання і написання письмових робіт.
Д. Фінансові виклики
19. Більшість богословських навчальних закладів в Україні все ще фінансово залежать від пожертв Західних євангельських церков. (Варто зауважити, що приблизно з 2000-го року процент пожертв від Західних євангельських церков поступово зменшується, а процент пожертв від українських помісних євангельських церков поступово зростає).
20. Нагально стоїть питання, як і де знайти додаткові шляхи переходу на національне фінансування, або ж самофінансування через різні бізнес-ініціативи.
Є. Виклики у стосунках з державою
21. Невизнання державою дипломів про вищу богословську освіту зі всіма витікаючими наслідками.
22. Більшість українських євангельських навчальних закладів відкриті до співпраці з державними навчальними закладами. Але останні не є відкритими для співпраці з євангельськими навчальними закладами, які практично всі на сьогоднішній день через проблеми з законодавством зареєстровані як релігійні організації, що здійснюють освітню діяльність. Також постає питання, «хто і що» є духовні навчальні заклади для державної системи освіти: потенційний партнер, чи потенційний конкурент?
23. Недостатня кількість євангельських національних викладачів з українськими державними дипломами, захищеними у сфері богослов’я (що обмежує поле співпраці з державними вузами). Більшість викладачів поки що отримує богословську освіту до докторського рівня в Західних (європейських та американських) університетах та семінаріях. Зміст існуючих богословських програм на базі українських університетів не задовольняє потреби євангельських духовних навчальних закладів (хоча це питання є дискутивним).
24. У керівників багатьох євангельських навчальних закладів поки що немає ясної відповіді щодо ідеї державного ліцензування та акредитації (якщо буде надана така можливість) через побоювання, що секулярна українська держава буде втручатися у зміст (а не в методологію та контроль за освітнім рівнем) богословських програм.
Тарас Дятлик,
PhD (a.b.d.), керівник відділу розвитку освіти ЄААА
Комментариев нет:
Отправить комментарий