Андрій Окара, Москва
http://www.unian.net
Учора був на інтронізації (введенні на престол) нового отця та глави Української греко-католицької церкви верховного архієпископа Святослава (Шевчука).
У мене складне ставлення до греко-католицтва: Собор 1596 року і Берестейську Унію вважаю трагедією України та Білорусі. При тому розумію, якими потужними чинниками вони стали для подальшого розвитку культури, науки, освіти, полемічної літератури, богослов’я і, зрештою, самої православної церкви.
Але вчорашня подія — безперечно, явище історичне.
Уперше в історії главу греко-католиків інтронізували на Лівому березі Дніпра — на землі колишньої Чернігівської єпархії та Чернігівської губернії — у новозбудованому Патріаршому соборі Воскресіння Христового.
Людей у соборі було чимало, але складалося враження, що то чи не всі галичани, що мешкають у Києві.
Зі статусних греко-католиків на інтронізації були помічені Ганна Герман, Арсеній Яценюк, Тарас Чорновіл, Богдан Бенюк, Степан Хмара, Євген Жеребецький, Денис Шевчук. Цікаво, що серед присутніх були також «свободівці» — мер Тернополя Сергій Надал, голова тернопільської обласної ради Олексій Кайда, голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич — попри ті непорозуміння, що були останнього часу між «Свободою» та УГКЦ.
Українське греко-католицтво перебуває нині в активному пошуку своєї нової ідентичності — як геокультурної, так і геополітичної.
Попри те, що кафедральний собор УГКЦ демонстративно збудовано на Лівому березі Дніпра — навпроти Києво-Печерської Лаври, церква залишається локальною. Раніше, в добу свого відродження з кінця 1980-х, вона була суто галицькою церквою. Зараз перетворюється на загальноукраїнську і загальносвітову церкву, але церкву частини українців.
Раніше її називали «католицькою церквою східного обряду», тепер, після еволюції останніх років, як підкреслив український богослов та філософ Юрій Чорноморець, УГКЦ доречно називати «православною церквою у єдності з Римом».
Попередній глава УГКЦ, що належить до Ордену студитів і є провізантійськи налаштованим, запам’ятався, крім усього іншого, заявами про бажаність об’єднання українських східнохристиянських церков (церков візантійського обряду) в одну помісну православну церкву.
Новий глава УГКЦ, майже сорокаоднорічний Святослав Шевчук, є наймолодшим серед єпископів цієї церкви та четвертим з наймолодших серед католицьких єпископів, відомий як ще донедавна секретар та протеже Любомира Гузара, як цікавий богослов та харизматичний оратор. Народжений в Україні (а не в діаспорі), багато часу провів за кордоном.
Саме на нього покладено місію системного оновлення греко-католицької церкви та втілення в життя конфіденційного плану розвитку УГКЦ на 10 років (спочатку писався на 20 років).
Ідеологи церкви очікують, що новий глава поєднає в собі три якості, необхідні для конкурентоздатності та ефективного розвитку УГКЦ: інтелектуалізм, пасторську харизматичність та адміністративний талант.
Цікаво, що на Синоді греко-католицьких єпископів, де обирали главу УГКЦ, спочатку нібито перевагу отримав архієпископ Львівський Ігор (Возняк), але він, людина вже літня, відмовився — на користь молодого та енергійного.
Новий глава УГКЦ, верховний архієпископ Святослав (Шевчук) — це, насправді, міцний виклик усьому православному українському світу. Але виклик не агресивний чи войовничий. Це виклик щодо оновлення українського православ’я. Це виклик щодо тої місії, яку християнські церкви мусять виконувати в сучасному постхристиянському світі. Це виклик щодо інтелектуалізації церкви — як з боку церковної пастви, так і з боку кліру.
Якою може бути відповідь на цей виклик? Чи здатні православні конфесії вивести на перший план нових лідерів — яскравих, інтелектуальних, харизматичних, таких, що вміють знаходити вірний шлях до душ та сердець сучасного суспільства, особливо — до сучасної молоді?
Українська греко-католицька церква свій крок у цьому напрямку зробила. Доводиться чекати на його наслідки та на кроки православних церков.
