Думки Миколи Романюка (пастора Ірпінської біблійної церкви ЄХБ, директора Інституту підготовки церковних служителів) з приводу перспективи богословської освіти у Всеукраїнському союзі церков євангельских християн-баптистів.
66 – ми абсолютні лідери за кількістю навчальних закладів серед усіх (!) християнських деномінацій України. Безперечно, більшість з них виникли між 1993 і 1997 роками, у період загальної освітньої мобілізації. Післяперебудовна молодь та зрілі служителі кинулися задовольняти освітню прогалину пострадянської епохи. Навіть найменші обласні об’єднання намагалися мати свою школу.
Більшість навчальних закладів, як правило, трималася на ентузіастах або ж закордонній підтримці (не лише фінансовій, але й академічній). Численні заклади не породили покликаних і достатньо фахових викладачів. Значна кількість посланих здобувати освіту на Заході і нині там. Все це призвело до того, що йшли роки, а якість освіти та наявність фахових українських викладачів суттєво не зросла, як і не з’явився прошарок молодих богословів, які б не лише викладали, але й працювали пером (клавіатурою:). Результат очевидний: богословські освітні заклади уподібнилися у більшій мірі церковним школам, так і не знайшовши своєї спрямованості (спеціалізації). Багато служителів, пройшовши такі школи, уже вважаються освіченими… а фахово підготовлених проповідників і пасторів, здатних звершувати ефективне служіння у сучасному світі неабияк не вистачає. Все ж мусимо визнати, що бажання робити хоч щось і якось у галузі богословської освіти не ефективне і не далекоглядне. Читати далі…
Комментариев нет:
Отправить комментарий