Ми, слов’яни, нічого не можемо робити без елементу страждання. Для нас не настільки важливий результат, як саме “страждання” під час процесу. Чим більше такого “страждання” в процесі навчання, тим більше поліпшується матеріальний стан “наукових керівників” та їхніх родичів. А головне, що вся ця бюрократія називається “рівнем якості освіти”… Т”Д
Сучасна система захисту дисертацій та присудження наукових звань в Україні є чи не найдивнішим реліктом тоталітарної доби. Часом здається, що вона є бюрократичним механізмом, основні зусилля якого спрямовані на власне самозбереження. На відміну від більшості європейських та кількох провідних світових освітніх систем, де захист дисертацій та присудження наукових звань є прерогативою автономних університетів та реальних дослідницьких спільнот, захист дисертацій в Україні головним чином підпорядковується правилам, встановленим надуніверситетською державною інституцією: Вищою атестаційною комісією (ВАК). Віддаленість цієї інституції від реального дослідницького та освітнього процесу, що відбувається в університетах та дослідницьких інститутах, прямо пропорційна кількості формалізованих та часто абсурдних вимог, що формулюються цією інституцією для захисту дисертацій. Українська система захисту дисертацій націлена не на продукування нових знань, а на репродукування бюрократичних норм, витворених у коридорах Вищої атестаційної комісії. Ці норми не сприяють вільній науці, а шкодять їй.
Cама ситуація, за умов якої стає можливим втручання держави в роботу академічних установ, являє собою спадок тих часів, коли тоталітарна держава вважала за необхідне використовувати науку як засіб забезпечення леґітимності своєї влади. Теперішня ж наукова бюрократія головно спрямовує свої зусилля на збереження власного статусу, а також зв’язків із бюрократією державно-адміністративною. Прикметно, що при загалом надмірній формалізації та бюрократизації системи отримання наукових звань та ступенів, ця система містить значну кількість неформальних моментів, що відкриває можливості для зловживань та корупції з боку представників наукової бюрократії.
Спробуємо більш ретельно прослідкувати способи функціонування цієї системи. Для цього підійдемо до цієї формально машини суто формально: підрахуємо загальну кількість процедурних та бюрократичних кроків, що їх має здійснити український здобувач наукового ступеня для захисту дисертації. Уже з самого погляду на кількість цих кроків стане ясно, наскільки переобтяженою та забюрократизованою є українська наука. Порівняння ж з іншими європейськими системами, що їх ми здійснимо в наступних статтях, засвідчить, що ця надмірна формалізація є більше ніж невиправдною.
Крок 1: отримання рекомендації від кафедри. - Якщо людина бажає вступити до аспірантури відразу після закінчення вишу, вона може сподіватися на отримання рекомендації від кафедри, на якій було захищено її дипломну роботу. Така рекомендація є напівформальним документом, який часом дає суттєві переваги при вступі до аспірантури.
Кроки 2-4: Складання вступних іспитів для вступу до аспірантури. Як правило іспити складаються за трьома дисциплінами: філософія, іноземна мова та спеціальність.
Крок 5. Оформлення документів про формальне зарахування до аспірантури.
Крок 6. Представлення дисертаційної пропозиції та визначення теми дисертації. Формально пропозицію слід представляти уже при вступі, однак протягом першого року навчання можливі деякі модифікації теми та напряму дослідження.
Крок 7. Затвердження теми майбутньої дисертації на засіданні відповідної кафедри чи відділу наукового інституту. Затвердження наукового керівника дисертації.
Крок 8. Затвердження теми майбутньої дисертації на засіданні Вченої Ради освітньої чи наукової інституції.
Крок 9. Відвідування навчальних лекцій та обговорення із науковим керівником та визначення теми майбутньої дисертаційної роботи.
Крок 10-12. Щорічна атестація аспіранта, що передбачає звітування за кожен рік навчання та презентування, від кінця 1-го року навчання, поступу в написанні дисертації.
Крок 13-15. Складання трьох іспитів так званого „кандидатського мінімуму”, тобто того мінімуму засвідчених знань, за наявності якого аспірант може бути допущений до подальшої наукової роботи. Оскільки іспитів три (спеціальність, іноземна мова та загальний курс філософії), вважаємо це трьома окремими кроками. Два з іспитів є однаковими для аспірантів всіх спеціальностей, а це може спонукати до думки, що саму інституцію кандидатських іспитів спрямовано не так на підвищення рівня компетентності пошуковця, як на уніфікацію наукових кадрів.
Крок 16-26. Написання дисертації. Оскільки йдеться про найважливіших та найбільш працемісткий процес, позначаємо цей етап 10-ма кроками. Це робитимемо і в аналізі процедур захисту в інших країнах, хоч, звісно, така рубрикація надто умовна.
Кроки 27-29. Публікація аспірантом результатів своїх досліджень у трьох наукових публікаціях. Публікації обов’язково мають бути опубліковані у визначених тим таки ВАКом наукових виданнях. У сучасній українській науці, особливо гуманітарній, наявність грифу ВАКу на періодичному виданні аж ніяк не означає, що видання є справжнім дослідницьким майданчиком, де ведуться реальні дискусії – радше, навпаки. Чимало українських видань, завдяки яким досі робиться наука, не акредитовані ВАКом. Годі казати, що публікації закордоном, навіть у провідних peer-reviewчасописах, ВАК як правило не кваліфікує як «наукову публікацію», достойну фігурувати в списку публікацій дисертанта.
Кроки 30-32. Участь аспіранта у трьох наукових конференціях для оприлюднення результатів своїх досліджень. Як і в ситуації з публікаціями, примусова участь у конференціях часто призводить до занадто формалізації та баналізації наукового життя.
Крок 33. Коли робота над текстом дисертації близька до завершення, цей текст виноситься на обговорення відділу чи кафедри, на якій виконується робота. Таке обговорення часто називають „попереднім захистом”. Воно передбачає можливість зауважень та внесення змін в остаточний текст дисертації. Якщо учасникам обговорення представлена робота видається недостатньо довершеною, то вона може бути відправлена на „доопрацювання”, тобто дисертант не отримує формального дозволу на захист дисертації.
Кроки 34-46. Якщо дисертант захищатиме дисертацію в інституції, відмінній від тієї, де він виконав роботу, він має передати свої справи до інституції захисту. Сам «перехід» від однієї інституції до іншої є досить поширеним явищем, зважаючи на те, що проводити процедури захисту мають право тільки ті інституції, де наявні «Спеціалізовані вчені ради» з відповідних дисциплін, тобто де постійно працює певна кількість «докторів наук». Зважаючи на те, що за специфікою української освіти кількість докторів наук аж ніяк не прямо пропорційна якості навчально-дослідницької діяльності на відповідній кафедрі, такі вимоги видаються відверто реакційними та суперечать духові вільної та відповідальної дослідницької діяльності. Світовий досвід свідчить, що для фахового захисту дисертації ліпше мати 3-4 фахівців (докторів чи навіть кандидатів наук) з конкретної теми дисертації, бажано з різних інституцій, а не 10-15 докторів наук з тем, що не мають стосунку до даного дослідження, як правило з однієї інституції.
Сам «перехід» від інституції здійснення дослідження до інституції захисту дисертації вимагає таких кроків (подаємо інформацію такою бюрократизованою мовою, якою вона як правило подається. За основу ми взяли список документів, що їх подає Київський національний університет імені Тараса Шевченка):
Крок 35. Здобувач на ім'я ректора (проректора з наукової роботи) подає заяву з проханням прийняти дисертацію до розгляду в спеціалізованій вченій раді інституції, в якій він планує захищатися. У заяві він зазначає чи вперше захищається ця дисертація. (Заява візується вченим секретарем наукової частини про наявність спецради в університеті із зазначеноїспеціальності; якщо такої спецради немає взагалі чи немає в даному університеті, захист стає неможливим).
Крок 36. Здобувач подає особовий листок з обліку кадрів з відомостями, чинними на час прийняття дисертації до захисту, засвідчений відділом кадрів за основним місцем роботи, з фотокарткою, засвідченою печаткою установи (у двох примірниках). Потрібно також подати клопотання-характеристику керівника відповідного державного органу у разі, якщо здобувач наукового ступеня обіймає посаду державного службовця.
Крок 37. Здобувач подає засвідчену печаткою установи за основним місцем роботи або навчання ксерокопія першої сторінки паспорта здобувача, у 2 прим.).
Для іноземних громадян - якщо документ про вищу освіту виданийнавчальним закладом іноземної держави, то додатково подається нотаріально засвідчені: переклад документа українською мовою, копія довідки про визнання іноземного документа про освіту, виданого Міністерством освіти і науки України (тобто результати "нострифікації" диплому - цю процудуру ми могли би порахувати за окримий крок).
Крок 38. Здобувач подає засвідчені нотаріально копії дипломів про вищу освіту. Здобувачі наукового ступеня доктора наук надають засвідчену нотаріально копію диплома про науковий ступінь кандидата наук, виданий ВАК України. Якщо документ пронауковий ступінь виданий компетентним органом іноземної держави, то додатково подають нотаріально засвідчений переклад документа українською мовою, а також копію довідки про визнання документа про науковий ступінь з метою продовження навчання, видану ВАК України. У разі зміни здобувачем прізвища додається нотаріально засвідчена копія документа про зміну прізвища.
Зазначені документи подаються у 2 примірниках.
Крок 39. Здобувач подає засвідчене підписами і печаткою установи посвідчення про складені кандидатські іспити за формою, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №309 "Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів" (для здобувачів наукового ступеня кандидата наук) або засвідчене підписом і печаткою установи посвідчення за формою, яка діяла на час складання кандидатського іспиту (з метою контролювідповідності посвідчення про складені кандидатські іспити нормативним документам).
Крок 40. Здобувач подає засвідчену в установленому порядку копія наказу про зарахування до аспірантури (для здобувача наукового ступеня кандидата наук, який навчався в аспірантурі).
Крок 41. Здобувач подає висновок установи, в якій виконувалась дисертація, чи до якої був прикріплений здобувач, із зазначенням, ким і коли була затверджена тема дисертації (у двох примірниках).
Висновок оформлюється як витяг з протоколу засідання кафедри (міжкафедрального семінару, лабораторії, відділу), підписується завідувачем кафедри (керівником семінару, лабораторії, відділу), - як правило, доктором наук, затверджується керівником установи і скріплюється печаткою установи. У висновку поряд з іншими аспектами характеристики дисертації та особистості здобувача мають бути визначені конкретний персональний внесок здобувача до всіх наукових праць, опублікованих із співавторами.
Висновок повинен містити відомості щодо проведення біоетичноїекспертизи дисертаційних досліджень для здобувачів наукових ступенів з біологічних наук. Термін чинності висновку — 1 рік.
Крок 42. Здобувач подає відгукнаукового керівника (наукового консультанта), засвідченийпечаткою установи, в якій він працює.
Крок 43. Здобувач подає дисертацію, оформлену згідно з вимогами, викладеними в „Основних вимогах до дисертацій та автореферату дисертацій" (це окремий документ ВАКу, вивченню якого треба присвятити принаймні кілька днів) у кількості примірників, необхідних для передавання на збереження до Національної бібліотеки України
ім. В.І.Вернадського, до бібліотеки установи, де створено спеціалізовану вчену раду, для відправки опонентам.
Крок 44. Здобувач подає автореферат дисертації, оформлений згідно з вимогами, викладеними в розділі 5 „Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій" у 2 примірниках. Усі примірники автореферату підписуються автором на обкладинці(форма 6).
Автореферат захищеної здобувачем дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук (для докторських дисертацій).
Крок 45. Здобувач подає перераховані в авторефераті монографії, брошури, описи авторських свідоцтв (копії), статті (засвідчені відбитки або копії), тексти депонованих та анотованих в журналах рукописів наукових праць, тези доповідей (копії). У випадку подання копій наукових праць на них повинні бути зазначені точні повні вихідні дані видань. Копії наукових праць подають на паперовому носії і засвідчують підписом вченого секретаря та печаткою установи (в одному примірнику).
Крок 46. Здобувач подає примірник захищеної кандидатської дисертації (для здобувачів наукового ступеня доктора наук).
Крок 47. Для працівників підприємств, установ, організацій, заснованих на недержавній формі власності, визначається, що захист дисертації буде проведений за оплату. Без оплати можуть захищатися особи, яким в установленому законом порядку надано статус безробітного, про що є відповідний документ.
Крок 48. Затвердження наукових опонентів. На захисті дисертації мають виступити два (для докторської – три) наукових опоненти, що попередньо ознайомляться з дисертацією та висловлюватимуть на захисті свої зауваження, критику, схвалення тощо. Це один із небагатьох елементи процедури українського захисту, який сам по собі не викликає нарікань. Він створює умови для того, аби під час захисту відбулася справжня дискусія.
Втім, хоча офіційних опонентів призначає Вчена Рада, зважаючи на формально-ритуальний характер самої процедури захисту, чимало дисертантів у разі виникнення у опонентів певних питань по суті роботи, вважають за потрібне заздалегідь зустрітися з майбутніми опонентами та вирішити проблемні питання, намагаючись уникнути надто розлогих дискусій в процесі самого захисту.
Крок 49. Наступним крокомна шляху до наукового ступеня є укладання та видання (як правило – за власний кошт дисертанта) автореферату дисертації за встановленим ВАК зразком. «Зразок» цей дуже формалізований, до дрібниць, часто безсенсовних: вони стосуються розміру шрифта, інтервалу, оформлення заголовків, титульних сторінок – включно до правил написання імен та ступенів наукового керівника, офіційних опонентів (тут суворо слідкують за тим, чи йде ім’я перед прізвищем чи після, чи скорочуються назви наукових ступенів та звань, чи ні – тощо).
Крок 50. Розсилка автореферату. Дисертант розсилає автореферат за встановленим ВАКом переліком адрес (який, цілком вірогідно, не змінився від радянських часів – зокрема, в списку адрес чимало бібліотек республік колишнього СРСР, чиї громадяни навряд чи читають українською – натомість тут ви не знайдете адрес провідних світових бібліотек).
Крок 51. Публікація оголошення про захист. Дисертант самостійно йде до ВАКу та подає заявку на публікацію оголошення про захист у спеціалізованому виданні – Науковому Віснику НАН України із повідомленням про дату та тему захисту своєї дисертації. Специфіка роботи цієї інституції така, що ви можете побувати там двічі чи навіть тричі, перш ніж доб’єтеся публікації оголошення. Сам текст публікації є надзвичайно формалізованим і також вимагає погодження з Вченим секретарем інституції, де відбувається захист.
Крок 52-54. Висновок комісії Спеціалізованої вченої ради. – Окрім «попереднього захисту», що відбувається на кафедрі чи науковому відділі (під час попереднього захисту дисертацію досить серйозно обговорюють спеціалісти), а також захисту дисертації, на якому виступають офіційні опоненти, процедура ВАКу передбачає також ще одну експертизу – так званий висновок комісії Спеціалізованої вченої ради. Три професори та доктори наук зі спеціальності дисертації, що є членами Спеціалізованої вченої ради, мають надати формальний висновок про дисертацію. Як правило, ця процедура суто формальна: професори в ліпшому разі похапцем читають тільки автореферат; у більшості ситуацій вони просто формально підписують відповідний документ. Але у дисертанта це забирає чималий час: треба зустрітися з усіма трьома професорами, підлаштуватися під їхній час, привезти їм документи і отримати омріяний підпис. Як правило, ані дисертантові, ані самим членам Комісії ніякого інтелектуального задоволення ця процедура не приносить.
Крок 55. Процедура захисту. Процедура захисту дисертації, хоча й відзначається певною урочистістю, насправді дуже часто має суто формальний характер. Вона відбувається прилюдно, при чималому зібранні колег та друзів дисертанта, інших наукових співробітників відповідних інституцій. Після виступу секретаря Вченої Ради, що оприлюднює біографічні відомості про дисертанта, його короткої доповіді, в якій він має викласти основні тези дисертації, виступів наукових опонентів, відповідей дисертанта на їх зауваження та виступів членів Ради, спецрада таємним голосуванням виносить рішення про присудження вченого ступеня.
Крок 56. Прийом на честь захисту. - За неписаною традицією захист зазвичай закінчується прийомом, що його влаштовує дисертант на честь наукового керівника та всіх, хто допомагав йому в роботі над дисертацією. Залежно від дисципліни, ступеню марнославства та традицій інституції, прийом коштуватиме дисертантові від 1 до 3 тис. умовних одиниць. Для порівняння: у західних університетах захист також закінчується невеликим розпиванням шампанського, але дисертант при цьому витрачає максимум 100-150 умовних одиниць: і людей менше, і гастрономічні потреби у них скромніші.
Кроки 57-74. Завершальним і найабсурднішим етапом, що може остаточно позбавити дисертанта любові до української науки, є підготовка та оформлення належних документів та представлення їх у ВАКу. ВАК, своєю чергою, на їх основі має остаточно затвердити рішення Вченої Ради про присудження дисертантові наукового ступеня та видати відповідний диплом.
Нижче наводимо наші найскромніші оцінки кроків, які треба зробити для наповнення двох великих папок, що йдуть до архівів ВАКу та інституції, де відбувся захист:
Крок 57: Здобувач готує Супровідний лист до ВАК України
Крок 58: Здобувач готує облікову картка здобувача (ф. 13)
Крок 59: Здобувач готує Висновок комісії спецради за результатами захисту
Крок 60: Здобувач подає відгуки офіційних опонентів – обов’язково формально завірені, з усіма печатками, гербами та іншими декораціями;
Крок 61: Здобувач готує відомості про офіційних опонентів (ф.24) – спеціальну форму з інформацією про офіційних опонентів
Крок 62: Здобувач, за допомогою Вченого секретаря спецради, готує Реєстраційну картку присутності членів спецради. Оскільки у Спецраді може бути 20-30 чоловік, процедура є непростою.
Крок 63: Здобувач готує стенограму засідання спецради. – Це одна з найбезсенсовніших вимог захисту, яку складно знайти де-інде у світі: здобувач має надати записи та розшифрування всього засідання спецради. Він робить це сам чи наймає помічників, за окремі кошти. Потім стенограму редагуватиме Вчений секретар – знову ж, відповідно до вимог ВАКу.
Крок 64: Здобувач готує Реєстраційно-облікова картку (ф. 15)
Крок 65: Здобувач готує дискету (!) з файлами, дотичними до захисту: текстом дисертації, автореферату тощо.
Крок 66-68: Здобувач готує Облікова картка дисертації з відміткою УкрІНТЕІ. Для цього він: а) їде до УкрІНТЕІ для отримання електронної програми, до якої треба вносити відомості; б) заповнює цю форму, борючись з усіма недосконалостями цієї програми; в) їду знову до УкрІНТЕІ, аби на цій формі поставили відповідну печатку.
Крок 69: Здобувач готує поштові картки з марками і вказаними адресами здобувача (2 картки) та спецради (2 картки), а такожпоштові конверти формату 230x160 мм з марками літери "Е"
Крок 70. Здобувач готує касету (! – причому повноформатну, в жодному разі не касету мікродиктофону) з записом дисертації.
Крок 71. Здобувач готує, за допомогою Вченого секретаря,опечатаний і скріплений підписами членів лічильної комісії конверт з бюлетенями
Крок 72. Здобувач готує картку з бібліотеки про те, що його дисертацію прийнято до бібліотеки установи.
Крок 73. Здобувач подає перелік установ, яким були розіслані автореферати
Крок 74. Здобувач подає протокол засідання лічильної комісії (ф.12)
Отже, за найскромнішими оцінками, для захисту кандидатської дисертації українському здобувачеві треба здійснити 74 кроки(деякі з них можуть зайняти цілий день, деякі – кілька днів чи навіть тижнів), серед яких тільки 10 складає написання самої дисертації.
Ця надмірна формалізація має вкрай негативний вплив на українську науку. Дослідницька діяльність в Україні прикривається формальними процедурами здебільшого для імітації дослідницької процесу та унеможливлення справжньої змістової дискусії. Готуючись до захисту, здобувач мотивований на дотримання формальних правил, а не на здійснення наукових відкриттів; на врахування всіх вимог ВАКу, а не на шліфування своєї аргументації; на шукання визнання у консервативних і навіть реакційних наукових колах радянської доби, аніж у лідерів світової науки.
Розв’язанням цієї проблеми може стати тільки деформалізація наукового процесу та максимальне посилення творчого, змістового, критичного та дослідницьки-вільного компонентів освіти та науки. Шляхом до цієї мети може стати реальне, а не паперове, збільшення автономії університету, зокрема в питанні присудження наукових ступенів та вчених звань.
Володимир Єрмоленко, Володимир Верлока,
спеціально для "Європейського освітнього порталу"
Комментариев нет:
Отправить комментарий