Докторська освіта, яку ще називають третім циклом освіти – за аналогією до першого (бакалаврського) та другого (магістерського) освітніх циклів – ввійшла до складу пріоритетів Болонського процесу відносно недавно, у 2003 році.
Від початку об’єктами Болонської реформи були лише перший та другий освітні цикли, і вже пізніше прийшло усвідомлення того, що процес підготовки науковців мусить належати до пріоритетів освітньої реформи в Європі та в усьому світі. Адже суспільство, економіка якого базується насамперед на новому знанні та його застосуванні, має високо цінувати саме молодих науковців – авторів оригінальних наукових ідей та теорії, а також шляхів грамотного та кваліфікованого практичного втілення цих теорій.
Відтак у Берлінському комюніке 2003 року міністри освіти країн Болонської реформи вперше заговорили про реформу та вдосконалення третього освітнього циклу та про органічну взаємодію Європейського простору вищої освіти і Європейського дослідницького простору.
Проте хоч яким важливим та позитивним є факт визнання важливості докторської освіти на найвищому міжнародному рівні, головним поштовхом до вдосконалення третього освітнього циклу мусило бути усвідомлення цієї необхідності самими докторантами та їхня готовність до репрезентації своїх прав на національному та загальноєвропейському рівнях.
У 2001 році, під час головування Швеції в Євросоюзі, у шведському місті Уппсала зустрілися представники національних організацій молодих вчених і дійшли згоди в тому, що назріла необхідність створення так званої «парасолькової», всеєвропейської організації молодих вчених, котра являла б собою мережу відповідних національних організацій.
І 2 лютого 2002 року в іспанському місті Жірона була створена Європейська рада докторантів та молодих вчених Євродок (The European Council for Doctoral Students and Young Researchers, EURODOC). У 2005 році в Брюсселі їй було надано статус міжнародної неприбуткової організації, а в 2007 році Євродок офіційно отримав партнерський статус у межах так званої Болонської виконавчої групи (Bologna Follow-Up Group) і відтак можливість брати участь у розробці та коригуванні положень щодварічних міністерських комюніке.
Можна сказати, що одночасність організаційного оформлення Євродоку та визнання пріоритетності докторської освіти міністрами країн Болонського процесу (відповідно, 2002 та 2003 роки) вказує на подібність у міркуваннях і прагненнях законодавчих діячів та самих науковців.
Станом на сьогодні членами Євродоку є 32 національні організації молодих вчених, переважно це організації саме країн Євросоюзу. В цілому до складу Євродоку може увійти організація докторантів будь-якої країни світу – ця організація мусить бути як неформально, так і офіційно оформленою, і мати прагнення покращити науковий рівень та організаційні умови роботи докторантів у своїй країні, а також сприяти поглибленню комунікації між ними.
Окрім того, частиною Євродоку є також спостерігачі – представники країн, котрі взагалі або ж на даний момент не мають оформлених організацій молодих науковців. Спостерігачі щороку, або й частіше, беруть повноцінну участь у зборах та заходах Євродоку, проте не мають права голосу на щорічній загальній зустрічі, упродовж якої обирається керівництво організації.
На сьогоднішній день спостерігачами Євродоку є молоді науковці з Білорусії, Сербії, Туреччини, Румунії та України. Водночас національні організації таких країн, як Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва є членами Євродоку.
Чотири основні напрямки роботи Євродоку такі:
- репрезентація інтересів докторантів та молодих учених на загальноєвропейському рівні в питаннях освіти, дослідницької роботи та кар’єрного розвитку;
- підвищення якості докторських програм та стандартів науково-дослідницької діяльності;
- сприяння інформаційному обмінові між молодими дослідниками, участь у розробці та вдосконаленні освітньої політики;
- встановлення та зміцнення контактів між національними організаціями докторантів.
Для отримання об’єктивної інформації про умови навчання та роботи докторантів на сьогоднішній день Євродок спільно з Міжнародним центром з дослідження вищої освіти при університеті міста Кассель (InternationalCenterforHigherEducationResearch, INCHER) провів опитування докторантів з 31 країни, серед яких Австрія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Грузія, Данія, Естонія, Іспанія, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Словаччина, Фінляндія, Франція, Швеція та Україна.
Дослідження проводилося з грудня 2008 року по травень 2009 року. Протягом цього часу на запропоновані питання стосовно соціального статусу, умов роботи, академічного керівництва, мобільності та кар’єрних перспектив молодих учених відповіло 8 900 осіб.
Керівники дослідження прагнули, зокрема, встановити, до якої міри університети при підготовці докторантів враховують положення Європейської хартії дослідників (European Charter for Researchers), прийнятої Європейською Комісією у 2005 році. У хартії ішлося, зокрема, про те, що докторанта слід розглядати не як студента, а саме як молодого професіонала-дослідника, якому мають бути надані відповідні соціальні гарантії, заробітна платня та право академічної мобільності. Ставлення до докторанта як до студента не є проблемою виключно країн Східної Європи: подібне відношення до молодих науковців зберігається і в країнах, котрі нині є членами ЄС, таких, як Італія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Латвія, Литва, Естонія.
Лише 20% опитаних у межах дослідження докторантів працюють в університетах на основі укладеного контракту. Третина респондентів ствердно відповіла на питання, чи повністю університет покриває їм витрати на академічну мобільність і визнає згодом результати наукової роботи за межами батьківщини.
Також дослідження виявило істотну різницю між Західною та Східною Європою в аспекті мобільності – у Східній Європі далеко не завжди академічна мобільність вважається нормою в процесі підготовки докторантів.
Євродок проводить щорічні тематичні конференції, на які запрошуються представники національних організацій та зацікавлені спостерігачі, а також представники Європейської Комісії та Європейської асоціації університетів.
Цьогорічна конференція мала назву «Зв'язок між Європейським простором вищої освіти та Європейським дослідницьким простором: критичний аналіз та перспективи»; вона відбулась 11 – 15 травня 2010 року у Відні, Австрія. У конференції взяли участь 200 докторантів із 35 країн світу, а також представники Європейської Комісії Петер ван дер Хійден та Штефан Херманс, голова Ради з питань докторської освіти Європейської асоціації університетів Томас Йоргенсен, представниця Ліги європейських дослідницьких університетів Катрін Маес.
Упродовж конференції були презентовані результати проведеного Євродоком дослідження; відбулася робота тематичних груп за всіма аспектами опитування: кар’єрні перспективи докторантів, фінансування, академічна мобільність, гендерні аспекти докторського навчання.
На конференції представники Єврокомісії, ЄАУ та цьогорічного керівництва Євродоку цілком погодилися в тому, що докторантові має бути наданий статус молодого професіонала та відповідні до цього статусу умови роботи, соціальний захист і фінансова винагорода.
Учасники конференції визнали, що лише попередній діалог між представниками національних організацій докторантів та законодавчими діячами може забезпечити ефективність та адекватність політики ЄС в галузі докторської освіти.
Ганна Протасова,
спеціально для Європейського освітнього порталу
Матеріали за темою:
http://www.eurodoc.net/ - сайт організації
http://www.eurodoc.net/files/Eurodoc2010_PostRelease.pdf - прес-реліз конференції
http://www.universityworldnews.com/article.php?story=20100314084823156 – стаття на сайті "University World News"
Комментариев нет:
Отправить комментарий